Знайомі мені часто розповідали байки про те, як батьки наживаються на рідних дітях, але мені від них сміятися хотілось! Нормальні батьки ніколи б так не вчинили. Я так думав до моменту, доки так не вчинили зі мною. Сталось це 2 роки тому. На дворі була сувора осінь, а я забирав дружину та донечку з пологового будинку. Ми двоє були такими щасливими, що не помічали ні дощу, ні холоду навколо. Поява першої дитини була для нас справжньою знаменною подією.
Зі своєю дружиною на той момент я вже був 3 роки разом. Познайомилися ми в університеті на останньому курсі, рік походили на побачення і я зробив пропозицію. Хотіли швидко почати жити разом, а тоді 2 роки відчайдушно намагалися побачити дві омріяні «полоски» на тесті. Ми вже й думали до лікарів звертатися, мали їхати з понеділка, проте у неділю дружина щось з’їла і наступні два дні був страшний токсикоз. Нічого її не допомагало, довелось викликати швидку допомогу, тоді нам і повідомили радісну вістку.
На дворі був кінець вересня і я щодня брав на себе багато роботи, аби заробити більше грошей, адже тепер я став єдиним годувальником у сім’ї. І от одного дня до нас тесть приїхав, я почав перепрошувати, що цього року не вийде мені приїхати та допомогти йому на дачі, а він лише рукою махав, мов і не має з чим там допомагати, майже нічого не вродило, а якщо й щось є, то їм з тещею на кілька тижнів і все по тому. Мене це засмутило, адже ми звикли до свіжих домашніх продуктів, тоді родич і пригадав, що у його сусіда все вродило, ще й так, що він продавати буде, мов він буде нам купувати у нього і привозити, аби ми даремно не витрачали свій час і у село не їздили.
Петро Миколайович перед поїздкою у село заїжджав до доньки, питав, що привезти, брав гроші, купував все на місці, а наступного дня воно вже було у нас. Ми так раділи цьому, адже мало того, що впевнені, що все з овочами та фруктами добре, то ще тесть нам так допомагає.
Одного вихідного дня зателефонувала мені теща попрохала, щоб я машиною її додому завіз з дачі, бо дуже багато у неї пакетів, а тесть прихворів. Звісно, відмовити я не міг, тим паче все одно планував відпочивати. Приїхавши, теща сказала мені покласти у багажник кілька мішків картоплі, а на задні сидіння поставила ще пару відер з овочами та фруктами. Я щиро дивувався таким закупам.
– Це все ви наперед купили у сусіда?
– Нащо нам у якогось сусіда купувати? Це все своє…. чого ти? Що вам батько не казав, що цього року такий врожай, що ще жодного разу не було у нас такого!
– Тобто ваш врожай? – я не міг повірити почутому, а після розповів тещі, що весь цей час ми платили Петру Миколайовичу, «уявному сусіду», гроші. Теща була дуже здивована, проте намагалась якось виправдати чоловіка, мовляв, я щось не так зрозумів.
Всю дорогу ми їхали мовчки, я намагався зрозуміти, чому тесть так з нами вчинив, проте пояснення знайти не міг. Я допоміг занести тещі продукти додому, але з тестем вітатися не став. Думаю, він зрозумів, що я вже все знаю.
Вдома розповів про все дружині, вона не могла повірити, а потім довго плакала. Образа на батька, який вирішив нажитися на нас у складний період давила на обох. Коли дружина розмовляла про це з тещею, то та знову захищала чоловіка, мов ми все не так зрозуміли. Але що там розуміти? Ми кожну копійку економимо, а він у нас бере гроші за продукти з дачі, які я теж садив, а влітку доглядав.
Минуло два роки й батьків дружини після цього ми бачили лише кілька разів на спільних сімейних святкуваннях. Після такого вчинку вони стали для нас чужими. Хіба можна довіряти таким людям?