Олександр жив зі своєю бабусею. Він був слухняним та вихованим хлопцем. Одного разу він привів у дім свою дівчину Христину. Вона вчилась з онуком Ірини Василівни на одному факультеті. Бабуся Олександра була ясновидицею й одразу побачила, що в дівчини немає батьків. Христина була сup0т0ю. Дівчина підійшла до бабці та обійняла її. Хоч Ірина Василівна чудово відчувала, що вона сирота при живих батьках. Баба наготувала чимало різних страв та запросила молодих за стіл. Однак вони вже встигли пообідати в університеті, тож не були голодними.
Після пар Христина підробляла оператором кол-центру. Потім Олександр сказав бабці, що Христині пора йти, адже та поспішає на роботу. Вже перед виходом хлопець забув телефон та вернувся по нього. Поки дівчина чекала на нього, Ірина Василівна підійшла до неї та мовила:
– Доню, якщо тобі коли-небудь знадобиться допомога, можеш на мене розраховувати. У неї трикімнатна квартира, тож Христина може залишитися тут, коли захоче. Дівчина посміхнулася та обійняла стареньку.
Ірина Василівна таки мала рацію. Дівчина була сиротою при живих батьках. Після роботи Христина не хотіла повертатися додому, вона наперед знала, що на неї чекає. Мама з татом дуже любили свою молодшу доньку, і займалися лише її вихованням. На Христину ж ніхто не звертав уваги. Вона була їм непотрібною.
Наступного дня вранці дівчина відкрила шафу та побачила валізу. Її ще давніше вона придбала на всякий випадок. І він настав. Христина вирішила піти з дому. Вона знала, що Ірина Василівна прийме її краще, аніж рідні батьки.