Зі своїм к0лuшнiм чоловіком Антоном ми p0злyчeнi вже давно. Перший час у нас все було нормально, а згодом ми перестали знаходити спільну мову. У нас є спільна дочка Яна. Я не подавала на аліменти, ми з колишнім домовилися, що він щомісяця надсилатиме мені певну суму грошей на доньку. І досі мені все підходило. Щоправда, зв’язок з дитиною він особливо й не підтримував, мовчу вже про спільне проведення часу. Хоч Антон і запитував про потреби Яни, однак з його сторони я не бачила якоїсь особливої охоти. Він робив все через силу. Жодного разу він не запропонував доньці сходити в парк чи кафе.
Кілька років тому я вийшла заміж вдруге. За Віталія. Він полюбив мою доньку як рідну. А за певний час у нас появилося ще двоє дітей. Віталій – справжній чоловік. Він ввічливий та добрий. Я з впевненістю можу сказати – кращого за нього немає. В Антона також своє життя: дружина та двоє доньок.
Моя колишня свекруха, на відміну від Антона, просто обожнює Яну. Я дозволяю їм бачитися, все ж це рідна бабуся. Вікторія Володимирівна сама пропонувала мені подати на аліменти, щоб її онука була забезпечена всім необхідним. Вона щоразу передає Яночці одяг та фрукти.
Якось, коли я привезла доньку до бабусі, Вікторія Володимирівна поцікавилася, яку суму Антон щомісячно переводить на дочку. Я була здивована подібним питанням. Чесно кажучи, я жодного разу не підраховувала, скільки грошей колишній чоловік дає на потреби донечки.
Тоді Вікторія Володимирівна за чашкою чаю розповіла, чому вона запитує про кошти. Марія, нова жінка Антона, набагато молодша від нього. Їй вигідно, що Антон офіційно не сплачує аліментів, адже таким чином вона може вимагати від нього більше грошей.
Я й досі не забула той біль, який мені довелося пережити, коли я вперше почула від Антона про іншу жінку. Але Віталій довів мені протилежне. Я маю право на щастя, а моя дочка може мати вітчима, який любить її як рідну.
Тоді Вікторія Володимирівна дещо мене попросила. На думку свекрухи, мені потрібно таки подати на аліменти. Хоч я відмовлялася, адже Віталій повністю забезпечує мою дочку всім необхідним. На що Вікторія Володимирівна почала переконувати мене, мовляв, хай зараз ті гроші не потрібні дитині, але у її дорослому віці вони стануть доречними.
Після цих слів я поверталася додому та щиро раділа. Нехай мені не дуже пощастило з колишнім чоловіком, а Яні з рідним батьком, зате у моєї донечки прекрасна бабуся. Вона любить дівчинку навіть після мого розлучення з її сином. Зараз таких людей немає.
Поки що я в роздумах, як мені зробити, але мені стає легше від однієї думки, що в мене така хороша, хай і колишня свекруха.