Ця нова тенденція бути чайлдфрі і всіляко принижувати людей, що наважилися стати батьками і присвятити своє життя продовженню роду, добралася і до моїх друзів. У мене дуже багато знайомих, що заявляють, що ніколи не заведуть дітей. Це витрати, нерви, а дитина потім виростає невдячною.
Частково я згодна – у мене самої з батьками такі собі стосунки, без особливої теплоти. Але водночас мене якось приваблює думка про те, щоб дати життя своїй дитині та ростити її. Мені б, напевно, хотілося цього, але я брешу оточуючим і навіть матері з батьком, що теж чайлдфрі і терпіти не можу навіть думки про те, щоб завести дитину.
Насправді, у мене просто ніколи не було можливості. Я сама на собі ставлю хрест, бо зі стосунками мені зовсім не щастить – я не дуже красива, популярністю у хлопців не користуюся, зі мною ніхто не поспішає знайомитися, а сама я боязка. А щодо дитини… напевно, це нерозумно, але я дуже боюся пологів.
Я чула моторошні історії від матері і від своєї подруги, яка мало не загинула, народжуючи в муках. І в мене від однієї думки про такий біль коліна починають тремтіти. Я починаю думати, чи варто воно того? Адже набагато простіше вже взяти чийогось із дитячого будинку або Будинку Малятка, ніж проходити через усі муки, ще й раптом не вижити. І водночас виховувати чужу дитину теж страшно.
Тому я не думаю, що коли-небудь стану матір’ю. Повинно справжнє диво статися і карти повинні так лягти, щоб усе відбулося послідовно і само собою – чоловік, дитина, сім’я. Але мені все менше віриться в це, і тому я – фальшивий чайлдфрі.