Всі сім років спільного життя з чоловіком я була щасливою. Я з тих жінок, хто повністю віддається чоловікові. Миколу я дуже сильно любила, була готова йому пробачити все, тому, мабуть, і прийняла його дитину від іншої жінки, адже своїх дітей ми не мали.
Коли він почав мені зраджувати, я це відчула, мені було боляче, я страждала, проте чоловікові не скаржилась, зберігала вірність і навіть не дивилась на інших чоловіків.
Коханка чоловіка була з дитячого будинку і сподівалась, що дитина його прив’яже до неї, проте він не збирався покидати мене.
При пологах його коханки не стало. Ніяких небезпек при вагітності не було, проте так сталось. Дитину віддали моєму чоловікові, як батькові й от у нас з’явився син – Марко.
От тільки чоловіка і це не зупинило. Він знайшов собі іншу коханку й тепер вже повідомив, що покидає мене, бо йому набридло слухати дитячі крики вночі. Я не могла цього чути, адже це його рідна дитина, а мені він ніхто, проте я все одно турбуюсь про нього, як про свого.
Коли ми розлучалися, то син уже був всиновлений нами, тому залишився зі мною. Його батько після цього не цікавився ним і ніяк нам не допомагав. Тоді я пізнала депресію. На мене наклалось те, що мені довгий час зраджували, принижували, я прийняла чужу дитину і навіть після цього мене покинули.
Проте один випадок все змінив. Того дня я знову була у своїх думках та стражданнях, тому не помітила, як долила у дитячу ванну надто багато гарячої води. Почула лише крик сина, який пробудив мене. Я так злякалась, що тієї ж хвилини викликала швидку допомогу. Плакала разом з Марком і намагалась виправити ту шкоду, що завдала.
Лікар зі швидкої допомоги заспокоїв мене, пояснив, що з сином все добре, він просто перелякався, а потім побачив, як мама плаче, то ще більше почав хвилюватися. Проте обіцяв нас завтра відвідати, бо я ніяк не могла заспокоїтися.
Після цього він знову до нас навідався, після роботи, я його вгостила чашкою кави, ми розговорилися, а потім і не помітили, як почали товаришувати. Він почав частіше до нас приходити і я зрозуміла, що ми уже близькі люди, а потім другим Марковим словом стало – тато – звернене саме до Ігоря.
Після цього ми з Ігорем почали жити разом. Я ще ніколи не була такою щасливою, як з цими двома чоловіками.
Одного вечора мені стало дуже погано, я подумала, що це наближення жіночих днів, проте потім знепритомніла. Ігор не на жарт злякався, привів мене до тями та повіз до лікарні. А там нам повідомили радісну новину – я вагітна.
Ще кілька років тому я думала, що коли розлучуся, то моє життя втратить сенс, а тепер я щаслива жінка, одружена з люблячим чоловіком та скоро матиму двох прекрасних діток.