Вперше Віктор зустрівся з Валентиною на вечірці, яку влаштували їхні спільні друзі. У той момент він відчув до неї непереборне кохання, його серце забилося від емоцій. Їхні стосунки стрімко розвивалися, але батька не полишало занепокоєння. Він застерігав Віктора, що Валентина може бути не щирою у своїх почуттях, а шукати лише фінансової вигоди. Віктор, трохи роздратований, спростував цю ідею, заявивши, що він ще навіть не розкрив їй статки своєї сім’ї. Проте батько порадив йому притримати цю інформацію якомога довше, щоб оцінити справжність почуттів Валентини.
Віктор обміркував цю ідею і дійшов висновку, що це може бути вартий експеримент, адже він нічого не втрачає. Натомість він міг би бути абсолютно впевненим у коханні дружини до нього. Пара вирішила зіграти скромне весілля та оселилася в одній з численних квартир сім’ї Віктора. Він навмисно обрав найпростішу, видавши її за спадок від бабусі. Наступні пів року вони жили звичайним життям. Віктор ходив на роботу та отримував досить середню зарплату, а Валентина керувала фінансами, щоб вони могли прожити кожен місяць.
Через пів року Віктор вирішив, що настав час відкрити правду і почати жити чесно і вільно. Він купив букет квітів і приготувався до сповіді. Однак, прийшовши додому, він побачив Валентину, яка пакувала валізи. Вона промовила: “Коханий, мої друзі спочатку повідомили мені про твоє багатство, і саме тому я погодилася бути з тобою. Але виявилося, що ти просто жебрак. Я відмовляюся так жити, тому йду від тебе до заможнішого чоловіка”. Віктор стояв, приголомшений цим одкровенням. Зрештою, він відповів холодним тоном: “Твої друзі мали рацію. Я лише хотів перевірити тебе, але ти довела, що твої наміри обертаються виключно навколо грошей. Мій батько мав рацію”. Попри пізніші благання Валентини про прощення, Віктор залишився непохитним у своєму рішенні не миритися з нею.