Наталя росла в забезпеченій сім’ї. Тато купляв їй все, що дівчинка хотіла. Щоправда, тато проводив з донькою мало часу. У нього був власний бізнес, чоловік багато працював. Якщо він і з’являвся вдома, то лише, щоб провідати своїх коханок. У Івана Вікторовича нібито була жінка, старша від Наталі на кілька років. Наталя ж вступила на навчання на педагогічний факультет, хоч сам батько хотів, що донька була стоматологом. Але вона наполягла на своєму.
Підрісши, дівчина не хотіла приймати від батька грошей, жила на стипендію. А влітку вона пішла на практику в дитячий табір, хоч тато пропонував доньці відпочинок за кордоном. Вона відмовила йому, адже любила дітей. Був вечір, саме прибув автобус з дітьми з дитячого будинку. Всі дітки миттю не зайняли свої місця в будинку, а ось останньою вийшла дівчинка. Вона була худорлявою та змарнілою, її погляд був зовсім не дитячий. Згодом діти почалися скаржитися, що в будинку неприємно пахне.
Це все була винна Дарина. Наталя пішла в будинок, щоб перевірити, в чому справа. Виявилося, дівчинка ховала під подушкою котлети після обіду. А вони аж прокисли.
Дівчинка винувато поглянула на Наталію, а потім мовила:
– Це для братика.
– А де ж твій братик?
– Він в дитячому будинку.
Після цих слів Наталя одразу зателефонувала своєму батькові та попросила в нього грошей.
– Ну нарешті донька попросила в мене допомоги, а я вже подумав, що вона образилася, – подумав про себе чоловік.
– Доню, а тобі для чого стільки? Хочеш придбати собі автомобіль?
– Ні, тату. Хочу закупити якомога більше їжі для дітей з дитячого будинку.
– Ох ти й добра душа, Наталю, – сказав батько та посміхнувся.