Олександр Миколайович поважним та замріяним кроком ступав уперед. Сьогодні йому телефонував син, радісно повідомив про те, що зробив дівчині пропозицію і попереджував уже, що весілля планують десь через 2 місяці, щоб тато починав гуртуватися. А йому й справді було до чого готуватися, адже синові потрібно було подарувати щось цінне, або немалу суму грошей, тому економити потрібно було починати з сьогоднішнього ж дня.
Чоловік не припиняв думати про те, що давно потрібно було відкладати синові на подарунок, адже тому вже 33 роки, але все виникали важливіші справи. До цього ніяк руки не доходили та й при розмовах про це син лише змахував руками. За декілька днів до весілля йому має прийти пенсія її й подарує, а щоб вижити наступний місяць, то треба економити цей, отож фрукти та смаколики цього місяця йому будуть лише снитися.
По дорозі щось всередині змусило заглянути його у поштовий ящик. Йому туди останнім часом лише рекламу кидають, але цього разу серед брошур там лежав лист на його ім’я. Чоловік усміхнувся й здивувався: невже хтось дійсно у ці часи пише листи? Проте зміст листа його ще більше спантеличив. У ньому його запрошували до нотаріуса, проте йому спала відразу логічна думка про те, що хтось просто міг помилитися, але він таки сходить на ту адресу, щоб все прояснити.
Коли прийшов до нотаріуса, то Олександру Миколайовичу повідомили, що йому залишили квартиру у спадок. Чоловік аж присів, адже не мав близьких родичів, окрім сина. Згодом йому все детально пояснили й він зрозумів, що це справа рук двоюрідного дядька Микити.
Він хорошим дідом був, завжди намагався жити, проте в останні роки зовсім йому погано було, тому й прохав він своїх племінників (рідних дітей у нього не було, з дружиною ще молодим розлучився), щоб доглядали за ним, а він їм квартиру залишить. За квартирою багато хто упадав, проте доглядати за старим ніхто не згодився.
Олександр Миколайович і пригадав, як тоді випадково дізнався, що дядько потрапив до лікарні, пішов його навідати. Там він і поділився своїм горем, тоді чоловік почав ходити до дідуся, аби допомогти йому по господарству, інколи їсти робив на тиждень, прибирав та ліки купував. А потім дідуся не стало, Олександр допоміг в організації похорону, попрощався з близьким другом, яким йому став дядько Микита і більше не з’являвся у квартирі. Та й за весь цей час ні разу вони з ним не говорили про те, кому вона дістанеться.
У той же день чоловік пішов на могилки хотів подякувати родичеві, що відплатив йому таким добром ще й в такий важливий момент. От тепер і сину подарунок добрий зробить. Йому з невісткою нічого не казатиме до самого весілля, нехай все буде шикарним сюрпризом. От і економити дядькові не довелось, можна й улюблених бананів купити. А все тому, що добро повертається сторицею.