Я була дуже щаслива, коли син повідомив нам, що скоро до нас приведе додому свою дівчину. Все ж йому уже двадцять шість років і ми з чоловіком уже не молоді, хотілось би уже з внучками поняньчитись…
Ми раді були прийняти молодят у нас вдома, нехай живуть, будинок у нас досить великий і в зручному місті розташований, до центру недалеко.
Коли ми тільки із дівчиною познайомилось, мені відразу здалось, що щось із нею не так. Але я все скинула на те, що можливо дівчина така загадкова, бо соромиться. Але згодом вона своєю поведінкою і виглядом почала нам показувати те, що їй байдуже на усі наші традиції й вона взагалі перестала сідати з нами за стіл. Так я й зрозуміла, що не золото знайшов собі наш син…
Традиція у нас дуже проста. Коли ми усі разом вечеряємо чи снідаємо, то я подаю все в одній великій мисці, щоб не забруднювати багато посуду. Живемо втрьох, це ніколи нікому не приносило якихось труднощів такий спосіб харчування.
А якщо їмо рідке, наприклад суп, то щоб не капало, тримаємо під ложкою шматок хліба. Ми так звикли й вважаємо, що це наша така сімейна традиція, але невістка не готова цього розуміти.
Через тиждень ми почали помічати, що вона навіть бере для себе окремо тарілку і ставить для себе, а коли ми запитали чи не хоче вона дотримуватись традицій які є в нашій сім’ї, то вона взагалі перестала з нами їсти.
Пояснює це тим, що коли якраз ми вечеряємо чи снідаємо, то вона повинна договоритись із клієнтом, чи зробити певну справу (працює вона онлайн вдома). І у неї немає часу з нами сідати за стіл.
Син захищає свою дружину, бо не хоче її ображати.
Я не хочу сваритись з сином і тим паче з невісткою, тому намагаюсь сприймати усе як є.