Марія Владиславівна обурювалася серед своїх співробітниць. Її дорогий синочок, на якого вона покладала стільки надій, сьогодні привів у дім якусь дівчину. І ще й сказав, що вони одружилися. А потім додав, нібито знав, що мама не схвалить його вибір, тому й розписалися вони потай від неї. Марія Владиславівна розуміла, що пізно щось міняти – вони вже чоловік та дружина. Хоч ця дівчині дуже вже їй не подобалася.
А та дівка, по-іншому не назвеш, стоїть, мов вкопана, та дивиться вниз. Жити молоді збираються з Марією Владиславівною в її трикімнатній квартирі. З цим вона тим більше не може змиритися. Ілона працює продавцем на ринку. Це дуже засмутило Марію Владиславівну. Як це вона, дружина доктора наук, буде жити під одним дахом з тією простачкою. Але сина вже було не переконати: він кохає її.
Так минуло три місяці. Молоді старалися майже не перетинатися з мамою. Та й сама невістка намагалася зайвий раз не перечити свекрусі, нічого не робила наперекір, не просила кошти.
А два роки тому Олег повідомив, що його висилають на три місяці за кордон. У відрядження. Чоловік поїхав, а дружина залишилася жити зі свекрухою. Рано-вранці Ілона виходила з дому, а поверталася під вечір. Марії Владиславівні говорила, що працює на роботі.
Так минуло ще два місяці. Одного дня подзвонив Олег, сказавши, що зустрів іншу жінку, тож хоче розлучитися. На Ілону ніби відро холодної води виляли.
Вона нічого не говорила, лише плакала. Після розмови з чоловіком почала збирати свої речі. Свекруха поцікавилася, чи має невістка куди йти. Ілона відповіла, що тимчасово поживе у своєї подруги, а згодом має звільнитися кімната в гуртожитку. Але Марія Владиславівна зупинила дівчину. Нехай певний час поживе з нею, а там побачать. Для чого бігати по квартирах.
А вже надвечір Марії Владиславівні стало зле. Довелося викликати швидку допомогу. Хвилювання позначилося на її стані здоров’я. В лікарні жінку відвідувала лише невістка. Сусідки з будинку прийшли один раз, а потім перестали. В них свої справи. Марія Владиславівна звернулася до сина, а той, замість допомогти, вислав їй фото з новою жінкою.
Через три тижні жінку виписали додому. Ілона привезла свекруху додому, допомогла їй розкласти речі, а сама почала збирати сумки. І так довго затрималася. Марія Владиславівна довго думала того дня. Адже в неї є рідний син, а ходить за нею невістка, яку вона так не хотіла приймати.
Вже зранку Марія Владиславівна була біля гуртожитку, де мала жити Ілона.
– Донечко, поїхали додому. Для чого тобі по гуртожитках жити.
– Поїхали, мамо, – коротко відповіла Ілона та обійняла свекруху.
Вони й досі живуть удвох. Марія Владиславівна у всьому допомагає Ілоні, але відпускати від себе не хоче. От з’явиться гарний чоловік у її житті, тоді так, але не інакше.