Маленькою я завжди гралася в ляльки та мріяла стати мамою донечки. Після двадцяти років я загадувала одне бажання – народити донечку-красуню.
Я стала дорослою. Якби першою я народила доньку, то точно б вдруге не вирішила завагітніти. Якби другою була донька, то на третю дитину я б не наважилася. Добре пригадую слова своєї сусідки-ворожки, яка говорила, що я колись народжу доньку.
Коли я дізналася про свою третю вагітність, була впевнена – там точно дівчинка. Навіть уявляла, як повідомлю чоловікові цю новину. Але моя радість швидко минула. Лікар сказав, що там хлопчик.
Дорогою додому зустріла мамину знайому:
– Маріє, ви вже знаєте, кого чекаєте?
– Так.
– Бачу, ти не дуже рада.
– Все нормально. Головне – здорова дитина.
– Знову хлопчик…
Бабусі та дідусі не дуже раділи цій новині, адже чекали на онуку. За звичкою вони й далі продовжували називати дитину в животі “Олексіївна”. Мабуть, цим хотіли мене хоч якось підбадьорити. Зате зекономимо гроші. Одяг та іграшки будуть від старших братів.
Але мені таки кортіло порозглядати красиві сукенки, рожеві кофтинки, бантики, пов’язки.
Відтоді знайомі та рідня не втрачали можливості пожартувати щодо народження сина. Не розуміла їхньої поведінки. Тому з такими я одразу припиняла спілкування. Хіба важливо, хто народиться? Головне, щоб дитина була здоровою.
Звісно, мені сумно, що я не стала мамою дівчинки, але своїх синів я безмежно люблю і не дозволю нікому їх ображати.