Відтоді, як Максим почав працювати у в0єнній частині, то щотижня їздив з друзями звідти на риболовлю відпочивати, мов після такої важкої роботи потрібно. Оля теж ніколи на місці не сиділа, окрім роботи, постійно волонтерила. І от одних вихідних, повернувшись додому, Максим знайшов дружину у ліжку, а не на кухні, як завжди.
Річ у тому, що Оля має так багато робочих та волонтерських справ у будні, що у вихідних старається приготувати якомога більше їжі наперед, але цього разу вона просто лежала у спальні перед вимкненим телевізором. Холодильник був пустий, у квартирі не прибрано.
– Коли з роботи не приїду, то ти постійно лежиш! Може хоча б чоловіка погодувала? Чи так важко щось встати й зробити? – пролунав командирський голос Максима.
– Тобі ж не важко, то сьогодні ти встань і приготуй щось.
Цілий день в Ольги шалено боліла голова й вона майже не підіймалася з ліжка, сама б не відмовилась щось перекусити та сил готувати щось не було. А тут ще й Максим розізлився й почав кричати на всю квартиру.
– Ти мені скажи, нащо мені дружина, яка навіть мені приготувати нічого не може? Я втомлений приїхав, а ти тут цілий день відлежуєшся?!
Ольга ледь піднялась й пішла у спальню. Злий чоловік продовжував допікати її, але тепер вона хоч менше чула його крики. Найбільше її розчарувало те, що він навіть не поцікавився, що з нею, а просто почав сваритися.
Наступного дня жінці стало краще, але думки не покидали її. Вона не могла зрозуміти, як живе з чоловіком, який зовсім її не цінує. Думки й спогади накладалися одне на одного. Вона ж навіть раніше прокидалась, аби обід та сніданок йому приготувати у частину, а він цього не цінував, мов все так і має бути.
Наступного ранку вона прокинулась навіть пізніше чоловіка, він сидів і пив каву, навіть сніданок не спромігся собі приготувати.
– Знаєш, я подумала тобі справді не потрібна така дружина, а мені не потрібен такий чоловік. Син у нас уже дорослий, живне своїм життям і нам з тобою час. Розміняємо цю квартиру на дві й роз’їдемось. Мені вчора було так погано і я чекала тебе, як порятунок, а ти навіть не запитав, що зі мною… Але навіщо про це, якщо скоро ми станемо чужими людьми?
Максим не міг повірити своїм вухам, він почав відмовляти дружину, обіцяти її, що більше так не буде й буде уважнішим, але вона дивилась на нього, як на чужого. Чи поможуть ці розмови, коли у тяжку хвилину він не був поруч?