Коли одружувалась з Ігорем, то відразу йому повідомила, що вагітності боюсь, тому чекати з дітьми доведеться довго. Справа була навіть не у самих пологах, а у всіх 9 місяцях вагітності…
Ігор з мене посміявся і сказав, що з часом я ще передумаю, проте я знала своє. Пощастило, що двоє працювали багато, тому часу на постійні обговорення: «А чи не сумно нам без дітей?» – не було.
З часом у нас почали запитувати друзі та батьки, коли вже ми нарешті сходимо у пологовий, а мій Ігор лише віджартовувався, що з такими темпами він завагітніє, а не я.
Постійно стежила за тим, щоб чоловік одягав «гуму», без неї не погоджувалась кохатися і була переконана, що ще так проживемо не один рік, проте вже через рік подружнього життя у мене почалась затримка.
Перший тиждень, а то й два, я була переконана, що це стрес через проблеми на роботі, адже ми завжди користувалися контрацепцією. А одного дня я знепритомніла і потрапила на огляд до лікаря.
– Ну що ж, вітаю вас, через 8 місяців станете мамою! – радісно промовив лікар.
– Ви ж жартуєте? – запитала я, надіючись, що сплю.
– Та ні, вагітна ви, поки все добре, на щастя!
Зверну відразу вашу увагу на те, що трапилось це все у січні цього року. Думати про аборт я не могла і не сміла, все-таки у мені жевріє життя…
Вдома сварилась з чоловіком, що він мене десь обдурив, а він знизував плечима й говорив, що не він то зробив, а Дух Святий…
Все змінилось, як і у кожного з нас 24 лютого. Раптом страх вагітності й пологів зник і я стала щасливою, розуміючи, що Бог наперед зробив нам такий подарунок, про який я б зараз могла лише мріяти.
Недавно мене та Миколку виписали з лікарні, наш тато служить на перед0вій, а ми з нетерпінням чекаємо його повернення.
Згадуючи себе до лютого стає смішно, наскільки я була дурною, що боялась власного щастя!