Це було близько 8 ранку, як уся родина чоловіка зібралася у нотаріуса, сповнені передчуття, що багатий родич залишив їм чималий спадок. Оскільки нотаріус запізнювався, серед присутніх наростала напруга. Старша донька Сергія Вікторовича, яка дуже хотіла дізнатися, чи є вона в заповіті, не могла стримати своїх нервів. “Ну ж бо, тьотя Оксана, проявіть повагу. Ви повинні бути в жалобі. Адже нашого батька вже немає з нами”, – зауважив Марк.
“Не називай мене тіткою. Я ще молода, звертайтеся до мене на ім’я”, – трохи образилася Оксана. “Смішно, як ти думаєш, що макіяж і косметичні процедури збережуть тобі молодість”, – розсердився Марк.
Нарешті приїхав нотаріус і зайшов до кабінету. Оглянувши всіх присутніх, він взяв з тумбочки теку з документами. “Ви всі готові до того, щоб я зачитав заповіт?” – запитав він у присутніх, і вони кивнули на знак згоди. Із загадковою посмішкою нотаріус почав зачитувати останню волю Сергія.
“Усім вам я заповідаю спадщину. Але не кожен з вас зможе її отримати. Я вирішив, що зроблю це справжнім “пошуком скарбів” для вас, як колись робила мені та моїм братам моя мама. Подорож вам потрібно починати з мого рідного села Мартинівки. У нашої сім’ї було небагато грошей, але ми жили разом у щасті. Проте від мами мені, як старшому брату, дісталась скриня, у ній і є ваші “скарби”, проте ключ отримає найуважніший. він знаходиться десь у будинку, знайти його не просто, тому я можу вам побажати лише удачі!” На кілька хвилин у кімнаті запала тиша, оскільки всі намагалися повірити, що навіть після своєї смерті старий організував для них гру, в яку вони могли б зіграти.
Тишу порушила Оксана, старша донька Сергія Вікторовича: “Ми з коханим та дітьми зараз же виїжджаємо у Мартинівку, чи бажає хтось з нами відправитися на пошуки ключа?”
“Ми з Марком не будемо шукати жодної скрині та ключа. Знаючи нашого тата, то все не може бути просто так, от і тут точно є якась ще загадка.Нам не потрібні гроші”, – заявила молодша донька Сергія Вікторовича.
Оксана разом із чоловіком та іншими родичами вирушила до села. Вони займалися різними справами: залазили в хлів, щоб подивитися на тварин, шукали підказки в сіні, пролазили крізь паркани. Селяни з цікавістю спостерігали за їхніми розвагами. У процесі дизайнерська сукня Оксани перетворилася на подерту ганчірку. Згодом вони нарешті знайшли ключ і відкрили скриню, всі були вражені. Усередині скрині вони виявили записку і численні льодяники.
“Всі мої збереження були пожертвувані на благодійність, і ви отримали те, на що справді заслуговуєте. Дякую вам за те, що принесли радість моїм односельцям”, – йшлося в записці, підписаній покійним батьком.