Моє сімейне повністю змінилось, точніше зруйнувалось.
З чоловіком ми пробули разом вісімнадцять років і після всього я все ще намагалась відновити нашу любов. Коли ми одружувалися, то здавалися, з коханням зможемо покорити весь світ. На той момент ми вже зустрічалися 3 роки та буди впевнені один в одному, а після на нас чекало чимало випробовувань. Від фінансових проблем до непорозумінь у вихованні дітей. Проте ми завжди шукали компроміси й рухалися разом.
Коли ми відчували, що щось не так, то організовували побачення, відпочинки у двох і тим самим відновлювали пристрасть та кохання. Але в один момент все змінилось.
Я сама не розумію, як це з нами сталось. Ми двоє втомилися. Ніхто не хотів нічого відновлювати, ми просто жили разом, як добрі співмешканці.
Ми двоє втратили інтерес ожин до одного. І ні, чоловік не почав мені зраджувати, а от я – так. У нас на роботі з’явився новий працівник, я його навчала, тому ми проводили разом багато часу й обідали теж. Мали час не лише на роботі питання, а й особисті, тому я сама не помітила, як нас все сталось після закінчення робочого дня. Мій мозок був такий захоплений пристрастю до чоловіка, що не міг нічого вдіяти.
Мій коханець був молодший від мене, тому пристрасні вечори були для мене справжньою насолодою. Моєму чоловікові не було куди до нього й братися. Зараз мені соромно за все це й ці думки, проте тоді це здавалось правильним. До реальності мене повернула перша романтична вечеря за довгий час, яку приготував чоловік і квіти у подарунок. Я була налякана його раптовим проявом уваги, але тоді він неначе пригадав, що я його дружина. Підвозив мене до роботи, дарував подарунки, готував вечері, все було як багато років тому.
Я сама не помітила, як забула про свого коханця і знову закохалась у власного чоловіка. Ми знову стали тими молодими, які не могли обійтися без поцілунку й хотіли зранку лишитися в обіймах один одного, а ввечері гуляли парком. Наші син та донька теж помітили, що у нас все налагодилось і стали помітно щасливіші.
Після цього ми знову навчилися шукати компроміси та йти один одному на зустріч. Нам хотілось знову йти за руку разом, а не бути сусідами.
Моєму піднесенню не було меж. Ще й одного ранку я дізналась про вагітність, проте щось не давало мені розповісти про все чоловіку відразу. Я вирішила спочатку сходити до лікаря. Він привітав мене з радісною подією і повідомив, що термін 3 місяці, Тоді у моїй голові почало крутитися те, що дитина може бути від мого чоловіка, або від колишнього коханця. Від думок про це мені хотілось плакати. Додому я поверталась сама не своя.
Наступні дні пройшли у тумані. Я мучила себе, не знала, що роботи. І чоловік, і діти, помітили, що зі мною щось не так, почали запитувати, а я могла лише плакати. Через тиждень я таки наважилася й просунула чоловікові фото з УЗД.Чоловік поглянув на мене й розсміявся: «Ти дійсно думаєш, що я нічого не знав про тебе і твого хлопчину? Дай вгадаю. Всі ці дні ти думала, як тобі жити далі і яку грандіозну помсту я тобі приготую, коли про все дізнаюсь.
У моїй голові крутилась сотня думок, проте видавити я змогла з себе лише: «Так».
– Господи, а ти й досі така наївна, як в юності. Звісно, я про все знав, але мститися не планую. Чия б це дитина не була, я хочу стати її батьком, а тобі цей тиждень мук нехай буде наукою, що не можна руйнувати те, що будувалось роками. А тепер зберися й посміхнися, адже нам ще дітям потрібно все повідомити.
Я боялась ворухнутися. Здавалось, що це все сон, або ще щось, а тоді чоловік знову промовив: «Ну, люба, у нас столик у твоєму улюбленому ресторані замовлений, одягайся красиво! У нас сьогодні буде святкування!»