В Олега та Марини все було добре у сім’ї, хоч всі навколо й говорили, що даремно так рано одружуються, адже нічого ще у житті не бачили. А вони понад 30 років душа у душу прожили, от уже й онука дочекалися від своєї єдиної доньки Віри. Марина бачила, що у сім’ї доньки не все добре, саме вона не справляється, тому часто забирала онука до себе, а згодом все стало ще гірше. Відтоді онук почав з ними жити, а через кілька місяців Віра розлучилась з чоловіком.
Додому Віра повертатися не хотіла, почала орендувати квартиру, але сина не поспішала забирати до себе, аргументувала це тим, що їй потрібно було добре влаштуватися. Батьки думала, що донька з роботою розбереться та й забере онука, але вона хотіла знайти йому нового батька, тому майже кожного дня бігала на побачення. І от, нарешті, аж через п’ять років вона знайшла «того самого». Здавалось, що Максим повинен її влаштувати у всіх сферах, а головне, що він був перспективний, мав добру роботу, пристойний заробіток і жив у власній квартирі. От лише він погодився одружитися з Вірою, а її сина бачити не хотів у своєму домі.
Маленький Ігор жив весь цей час з бабусею. У дитинстві йому здавалось, що так і має бути, а потім він познайомився з іншими дітлахами, які жили з батьками. Звісно, він тоді намагався попросити маму, щоб вона його забрала жити до себе, але вона нічого і чути про це не хотіла. А коли хлопчику було 9 років у нього народився менший братик. Ігор був переконаний, що це стане ниточкою між ним і мамою, почав навідувати братика, гратися з ним. Але вітчим на нього постійно кричав, а одного разу навіть підняв руку. Мама удавала, що нічого не бачила, тому хлопчик вирішив більше туди не ходити. Бабусі Марині він не казав про це, адже вона і так недолюблювала нового маминого кавалера.
Коли Ігорю було 12 років, то у нього народився ще один братик. Віра була наскільки зайнята своїм життям, що і не помітила, як мама марніла на очах, вона стала схожою на гілочку, яка хиталась від подиху вітру. Донька не зауважувала на мамині розповіді про погане самопочуття, а через кілька тижнів проводила її в останню дорогу. Тоді Ігор залишився жити з дідом Олегом. Вони один одного берегли та поважали, тому єдиною їхньою проблемою були фінанси. Чоловік вирішив звернутися до доньки, аби та допомогла.
Ох, і обурювалась тоді Віра, що її своїх двох потрібно годувати, мов син уже дорослий (у 12 років!), хай сам заробляє. Вона ж зараз у декреті, прохати гроші у чоловіка не може. Дід Олег був наскільки обуреним ставленням дочки до рідного сина, що не витримав, зібрав його речі та привів. «Це твій син і ти повинна про нього турбуватися! Родила, то доглядай!» – промовив батько і залишив онука. Звісно, Віра не стала виганяти сина, пустила його жити, але що відбувалось у той вечір з Максимом краще не пригадувати.
Всі наступні 5 років Ігор лише міг думати про те, щоб швидше закінчити школу і втекти з цієї квартири. Вчився він старанно, розумів, що ніхто допомагати йому не буде, міг надіятися лише на себе. Минуло чимало років після цих подій і зараз це солідний чоловік, який має свій бізнес. Після того, як добре влаштувався у житті, то дідуся забрав до себе, а він лише й радий бути поруч з онуком. Чимало є дівчат поруч з ним, проте до кожної він придивляється, хоче знайти таку, щоб у них було, як у дідуся з бабусею.