Не знаю, чи була мама рада завести дитину загалом, але мені вона завжди говорила, що хотіла саме дівчинку. Її життя склалося не зовсім так, як їй хотілося б, будучи заміжньою і з дитиною, вона далеко не завжди могла досягти висот, до яких прагнула. До того ж, вона зростала в той час, коли жінок особливо ні в що не ставили, уявляючи виключно домогосподарками і підстилками чоловіків. Мама боролася з цим. Вона й заміж не хотіла, просто люди навколо напружували і вже довелося знайти собі нареченого. Може, тому в них із татом були вельми прохолодні стосунки й іноді мама плакала через їхні сварки.
Поки я росла, мама всіляко вбивала мені в голову, що, незважаючи на те, що я жінка, зможу досягти успіху в будь-якій професії, навіть у споконвічно “чоловічій”. Переді мною було стільки доріг і можливостей. Мама з дитинства мого відкладала гроші мені на навчання, щоб я змогла вибрати будь-який цікавий для мене ВНЗ, але мене не тягнуло до науки. Я хотіла бути кухарем.
Заради гарного диплома, мама відправила мене вчиться до Франції. Я відучилася, навіть пропрацювала три роки у відмінному ресторані в Парижі. А потім зустріла своє кохання і вийшла заміж.
Мій чоловік при грошах і сам не хоче, щоб я зайвий раз працювала, а я і не проти ледачого життя без роботи. Люблю готувати для себе і для сім’ї безкоштовно.
Для мами це, зрозуміло, справжній шок. Але ще більше її шокувала новина про те, що я чекаю дитину. Як це так, адже мені лише двадцять п’ять, я тільки Францію і бачила, то невже тепер остаточно осяду вдома і нічого робити не буду? Упевнена, вона думає якось так. Явно ображається. І приїзду додому вона зовсім не рада. Зятя недолюблює, вважаючи, що це він мені працювати не дає, тепер ще й через майбутнього онука злиться. А я не знаю, як пояснити їй, що мене все влаштовує.
Мені подобається жити в сім’ї і для сім’ї. Я божеволію від думки, що у нас буде малюк, а я стану мамою. Мене моє життя більш ніж влаштовує, а мама чомусь вважає, що я нещаслива, якщо не схиблена на кар’єрі.