Моя мама живе традиціями і старими поглядами на життя. Вона намагалася виростити з мене чоловіка, який тільки працює і за все платить, бо домашні справи мають бути на дівчині, але, на щастя, я рано поїхав з дому – на першому курсі коледжу, – і завдяки цьому ріс самостійним хлопцем. Я і готувати вмію, і прибирати, і вирішувати будь-які питання самостійно. Це насамперед Юлія в мені цінує.
Вона дуже скромна, сором’язлива дівчина, їй дійсно потрібне міцне чоловіче плече. А ще їй подобається почуватися захищеною поруч зі мною. І мені теж подобається це. У стосунках у нас загалом панує рівноправність, але я все одно частіше почуваюся старшим і відповідальним. Зокрема й для того, щоб освідчитися їй і запропонувати винаймати одну квартиру на двох, поки на весілля збираємо – адже так більше заощадити можна.
Жити з Юлією – одне задоволення. Нам навіть не доводиться домовлятися про те, хто і коли прибирає – ми обидва на підхваті. У нас девіз “Побачив сміття – прибери”. Те ж саме і з посудом, і з іншими моментами. Так що спільне життя у нас дуже комфортне, а після весілля, я думаю, стане ще кращим.
Але ось мама моя не визнає наше бажання жити разом, поки ми не розписані. Вона більше навіть не за мене, а за Юлію переживає. Адже вона дівчина, вона почувається незахищеною, поки я тягну зі шлюбом.
– А раптом дитина несподівано? А тобі не захочеться? Бідна дівчина вважає, що у вас такий собі цивільний шлюб і це тебе до чогось зобов’язує, але ж ти чоловік. Ви, чоловіки, завжди можете розвернутися і піти, прямо як твій батько… – голосить мама.
А я не розумію, чому вона так впевнена, що я кину Юлію через таке. Навпаки, перед весіллям добре прижитися разом, а в нас уже вийшло. І навіть якщо дитина раптом поза планами з’явиться – нічого страшного, ми порівняно готові до цього.
Невже мама настільки розчарувалася в чоловіках через те, що батько її кинув зі мною, чи вона мені не довіряє? Не знаю, чи заспокоїть її швидке весілля. Раптом потім вона ще знайде причини для занепокоєнь і ще Юлію жаліти буде, що та за мене заміж вийшла? Не хочу думати, що мама більше хвилюється за невістку, ніж за мене, але все саме так і виглядає.