Помітив за мамою одну дивину останнім часом – вона стала ревнувати, варто їй тільки почути, що я їв щось смачне десь поза рідною домівкою.
Я одружений уже понад три роки, але раніше особливо ніколи мамі не розповідав, як готує моя Олена. Нічого видатного, але я люблю її макарони з грибами, і каші вона варити вміє, і навіть пироги пече. Не скажу, що краще чи гірше за маму. Усе-таки мамина їжа якась особлива, адже це те, на чому я ріс, що їв із дитинства. І все ж дружина моя готує теж добре. Але, чесно кажучи, смачніше, ніж у кафе і ресторанах, ніхто з них приготувати не може.
Завдяки хорошій роботі я тепер частіше виходжу на обіди кудись, а не тиснуся бутербродами з котлетами, і ось ресторанна їжа просто божественна. До того ж, можна спробувати багато чого нового, незвичайного, цікавого і несподівано смачного. Дружина до цього абсолютно нормально ставиться, сама теж не проти вийти зі мною куди-небудь замість того, щоб готувати. Це нормальна реакція і поведінка, я так думаю, а ось у мами якась нав’язлива.
Додумався з нею в телефонній розмові згадати, що їв у кав’ярні дуже смачні курячі котлети в клярі та ще незвичайний салат із руколою й інжиром, і це вилилося в те, що найближчими вихідними вона заявилася в гості з судочками їжі – привезла курячі котлети й салат. Звісно, і близько не такі, як я їв, але довелося збрехати, що смачно. А вона все допитувалася: “Краще ж, ніж у якомусь кафе? Так?”
Нещодавно знову подібне сталося, коли вона у Фейсбуці побачила моє фото з корпоративу. Вона навмисне приготувала все те, що потрапило в кадр, і знову доводила, що в неї в рази краще, ніж у якомусь закладі. Я сперечатися не став, хоча не згоден з її судженнями. Скрізь по-своєму добре і смачно.
Через мої підтвердження, що у неї нібито “смачніше” вона стала буквально сталкерити, що я і де їв, і свою версію готувати. І добре ще ресторанне, але вона тепер і страви дружини переробляє, нехай моя і варила покупні пельмені.
Звідки у мами це взялося і як із цим боротися? Через одержимість готуванням вона тепер кожні вихідні до нас приїжджає і холодильник своєю їжею забиває. Нам воно не потрібно, ми все це не їмо. Ще й у жодному разі не можна їй дати зрозуміти, що їв поза домом, а то знову ображатиметься і чіплятиметься із запитаннями, чи краще в неї.
Дружина не вважає це глобальним і не бачить у цьому нічого поганого, бо їй навіть подобається нічого не готувати через уже готову їжу, але якось це… ненормально, чи що, з боку мами.