Моя подруга Катя ніяк не може влаштуватися в житті. Вона вступала до коледжу після дев’ятого класу, вилетіла звідти після першого ж семестру і повернулася до школи, потім і в університеті лише до другого курсу дотягнула, а коли почалося дистанційне навчання, кинула. Вона була вродливою, але замість того, щоб спрямувати свою красу в потрібне русло і спробувати домогтися чогось в акторстві або стати моделлю хоча б в Інстаграмі, вона зареєструвалася на сайті знайомств з іноземцями, і тепер катається закордоном до всяких чоловіків. Сина народила від когось із них, чоловік фінансово допомагає, але Катю заміж не кличе.
Катя сама мені це розповідає, але завжди в якомусь позитивному ключі. Вона задоволена своїм життям, її все влаштовує. Але ось її маму ні. Коли я приходжу до них додому в гості і Каті не виявляється поблизу, її мама починає поливати доньку брудом, наговорює на неї, вважаючи її дівчиною легкої поведінки і жахливою матір’ю. Але ж я бачу, що трирічний Левко від своєї мами в захваті, а Катя ще й у різні країни його возити примудряється самостійно.
Тітка Олена доньку терпіти не може, а мене вважає ідеальною донькою, тому що я закінчила університет і в офісі п’ять днів на тиждень стирчу. Жінка мене часто при Каті хвалить, піклується про мене, смаколики всякі мені передає, але подрузі на це ніби все одно. Вона живе своїм життям, при грошах, із дитиною й абсолютно щаслива. Тільки мені незручно, що тітка Олена ігнорує щастя доньки і всіляко намагається виставити її в поганому світлі при мені. Чи це у всіх матерів так – чужа донька завжди краща за свою?