Чомусь люди завжди переконані, що всі матері, народжуючи дітей, люблять їх по факту, однак є й такі, які народжуючи дітей, не відчувають до своїх чад нічого. Прикро, але це правда.
Моя хороша подруга розповіла мені історію, яка трапилася з її двоюрідним братом. Іван, так його звали, знайшов красиву та добру дівчину. Вони стали жити разом, але після п’яти місяців спільного життя в одну мить все почало іти шкереберть. Навіть народження доньки не виправило ситуацію. Коли дівчинці ще не було й року, її мати покинула їх та переїхала жити в інше місто. З того часу виховання дитини лягло на плечі молодого тата та бабусі.
Баба завжди віддавала онучці все найкраще: вона водила її на різноманітні заняття, до школи, робила з нею уроки. А тато тим часом заробляв гроші, щоб його донька ні в чому не відчувала потреби. От тільки рідна матір за увесь час навіть не поцікавилася дочкою. Дівчинка росла дуже самостійною.
А весною їй довелося майже два тижні провести з рідними у підвалі. Їм вдалося евакуюватися, щоправда, відтоді стан дівчинки важко назвати стабільним. Вона знаходиться у безпеці, втім часто згадує про свою маму, яка, мабуть, навіть не здогадується, що довелося пережити її дочці.
– Бабусю, – мовила якось дівчинка, – а ти подзвони моїй мамі, вона ж і не знає, що ми пережили.
Бабуся ледь стримала сльози та мовила:
– Мама обов’язково до тебе повернеться, привезе тобі чимало подарунків…От тоді ти їй все і розповіси.
Щоразу дитина щиро вірила бабі, а потім радісно бігла, мріючи про те, як вона от-от зустрінеться з мамою. У квітні в дівчинки був день народження. На запитання батька, що ж вона хоче в подарунок, дитина відповіла:
– Татусю, нічого не хочу! Просто, щоб з нами була мамуся. Всі навколо мають маму й тата…а я? Вона що не хоче мене бачити?
Донька декілька днів не давала батькові спокою. Йому стало шкода дитини, чоловік надіявся, що після пережитого нею жаху хоча б зустріч з мамою стане для неї розрадою.
Тоді він і став цікавитися, де ж знаходиться його колишня дружина. Вивідавши в давніх знайомих всю інформацію, чоловік вирішив заради дочки зробити крок назустріч.
Дівчинка навіть намалювала мамі малюнок, на якому зобразила себе з нею. В голові бабусі було одне: “Боже, змилосердися над моєю онучкою. Розтопи лід у серці її рідної мами…”
У день народження дівчинки вони зібралися та поїхали в місто, де жила її матір. Але через дві години повернулися.
– Бабусю, чому мама не захотіла мене бачити? Я їй непотрібна? – зі сльозами мовила дитина.
Вже згодом чоловік розповів, що жінка, побачивши їх, навіть не стала впускати на подвір’я та прогнала геть.
Шкода, але ще зовсім маленька дитина зазнала вже стільки горя. Можливо, колись рідна мати пошкодує про свої дії, але чи не буде пізно? За всі гріхи прийдеться відповідати.