Олю Артем знав дуже давно. Йому подобалось дружити з нею, добра, спокійна та розумна дівчина, проте як дівчину він її ніколи не розглядав. Йому подобалися дівчата з перцем у серці, щоб на дискотеці до 6 ранку танцювали, будь-які гулянки підтримували. Але з часом хлопець почав виростати з молодого віку, хотілося стабільності, розуміння, довіри, а з такими дівчатами нічого такого не виходило. Він не міг довіритися, бо завжди шукали вигідніший варіант та й відкрити себе теж не міг, адже через годину про його проблеми та слабкості могло знати все їх невеличке місто.
І от одного разу на таких гулянках була Оля. Зустріти їй там було майже неможливо, але тоді було подруги у її найкращої подруги, тому й відмовити не змогла. Артем давно був її у серці, а тут спільне гуляння, та ще й подруга, знаючи про таємну закоханість, посадила її поруч з хлопцем. Тоді вони й розговорилися, зрозуміли, що багато у чому схожі, мають спільні захоплення.
Тієї ночі дівчина пізно повернулась додому, адже Артем не хотів її відпускати, ніяк не міг з нею наговоритися, тому Оля потрапляла у гуртожиток через вікно. Наступного дня Артем запропонував Олі стати його дівчиною і це було зваженим рішенням, адже він завжди шукав ту, якій можна довіряти, з якою буде цікаво, що якої потягнеться його серце й от нарешті знайшов. Він уже знав, що у них все буде добре і незабаром він запропонує її одружитися, лише одна думка його тоді занепокоїла – чи приймуть його батьки сироту? Проте він відразу її відкинув.
Через кілька місяців відбулося те саме знайомство і для дівчини стало очевидним, що мамі вона не сподобалась, проте прямо про це ніхто з них говорити не наважився.
Через місяць хлопець з’явився у кімнаті дівчини з сумною звісткою. Йому прийшла повістка в армію. Ох, і плакали вони тоді, двоє, не хотіли прощатися один з одним аж на пів року. Вони навіть не говорили про те, чи буде Оля його чекати, адже для них двох це було очевидним.
Через тиждень дівчина провела Артема й залишилась дзвінка. Щодня вона чекала його телефонного дзвінка, стала жити біля телефону, проте хлопець не міг часто телефонувати, забороняли.
У той час доки хлопець був зайнятий шикуваннями, дівчина помітила, що з її організмом відбувається щось дивне, перший час вона спирала все на стрес, але довго так продовжуватися не могло, тому подруги під руки повели їй до лікаря, який з посмішкою на обличчі повідомив їй про четвертий місяць вагітності.
Перші емоції Олі були дуже змішаними, адже хлопець досі в армії, а вона буде змушена доглядати за дитиною сама. Вирішила звернутися за допомогою до його мами, тим паче потрібно було знати, чому коханий вже тиждень слухавки не бере.
– Олю, він на навчанні обов’язково зателефонує, як з нього повернеться – відповіла його мама люб’язно, а коли Оля розповіла про вагітність, то її обличчя на мить знітилося, а потім повернулось до попередньої емоції – Рада чути, що скоро стану бабусею і ми сьогодні з тобою це відсвяткуємо. Але спершу ти повинна мені пообіцяти, що синові поки нічого не говоритимеш, він там і так хвилюється, навіщо йому зайвий стрес, а коли приїде, то уяви який це буде подарунок для нього!
Оля погодилась, адже вважала маму Артема більш освіченою і розумною, тим паче його батьки запросили жити її до них, щоб турбуватися. Проте ще тоді дівчина не здогадувалась, що за таку турботу тещею про її майбутнього онука вона точно не подякує.
Через 5 місяців Оля народила хлопчика, пологи були складними для дівчини, тому вона потримала сина і її поклали спати, аби жінка відпочила. Того ж дня, ввечері, їй повідомили, що сина не стало, мов у нього почалась розвиватися якась киснева хвороба і лікарі робили все можливе. Оля їм не вірила, вона готова була розірвати кожного, адже серце відчувало, що її син живий. Всі навколо просто їй не вірили й заперечували все сказане нею.
Поверталась дівчина не до батьків хлопця, а до гуртожитку, розбита й з думками про сам0губство, бо відчай їв її з середини, проте у ній палала надія, що вона таки зможе віднайти свого живого сина.
Через місяць у відпустку прийшов Артем і першою справлю відправився до коханої, яка останнім часом навіть телефоном не хотіла розмовляти. Застав їй на ліжку розбиту, схудлу й змарнілу. Вона кинулась в його обійми, а потім ще відчайдушніше заплакала, розповідала про все, гарячково, мов це її останній шанс жити. Артем їй втішив, обіцяв, що зробить все, аби дізнатися правду.
Артем здогадався, що все підлаштувала його мама, тому розмова була серйозним тоном, щоб мама і не посміла брехати.
– Так, народився у тебе син. Його Дмитром назвали, зараз він живе у будинку Малютки й тобі не варто його звідти забирати. Я хотіла для тебе кращого, ця дівчина тебе не гідна, а з дитиною ти б мусив одружитися з нею – відповідала коротко мама, мов звітувала про щось буденне. Артем ледь втримався, щоб її не вдарити.
– Та ти навіть Олиного нігтя не вартуєш після такого!
Артем з Олею витратили останні кошти, щоб довести, що дитина таки їхня. Зараз у них молода сім’я, яка живе у гуртожитку, їхньому сину два роки й Олі з Артемом доводиться важко, адже тепер вони мов дві сироти, які мають вигризати собі дорогу у майбутнє.
Інколи мама намагається зв’язатися з сином, поговорити, проте поки він не готовий їй пробачити. Можливо, колись…..