– Донечко, вас чекати в неділю? – поцікавилася я в доньки.
– Ну звісно, – відповіла вона.
Я чекала на дітей та готувалася до їх приїзду. Хотілося пригостити їх чимось смачненьким. Прибрала в домі та привела себе в порядок. Накрила стіл, залишилося тільки чекати гостей. Але в назначений час так ніхто й не приїхав. Я вже стала переживати, можливо, у них щось трапилося.
Мені хотілося дати дітям значну суму грошей. Я знала, як вони мріють про нове авто.
Тоді я вирішила набрати номер доньки. Вона підняла слухавку та сонним голосом мовила:
– Мамо, я зовсім забула, що ми мали до тебе приїхати.
– Хочеш сказати, я дарма два дні готувалася до вашого приїзду? Тим паче в мене сьогодні день народження.
– Мамо, ми завтра обов’язково приїдемо. Я щось закрутилася і зовсім забула. Нічого.
Я кинула слухавку. Мені стало так прикро. Я викинула все приготоване для них. А потім зібрала речі, взяла гроші, які хотіла подарувати дітям, та поїхала на відпочинок у курортне містечко Трускавець.
Це був прекрасний відпочинок.
Якось в парку до мене підійшов чоловік, він запропонував мені сходити разом на каву. Сергій Іванович колишній суддя. Мені з ним було легко та цікаво.
Він знав безліч цікавих історій, я також розповіла йому про своє життя.
Ми закохалися одне в одного. Перед моїм від’їздом Сергій Іванович запропонував мені з’їхатись.
– Олено, в мене квартира, пенсія. Ми можемо разом проводити час, ходити в кіно, відпочивати.
Я не знала, що йому відповісти. В мене діти, онуки.
– А що вони…У них своє життя. Приїжджатимуть до нас у гості, – заспокоїв мене Сергій Іванович. У той момент мені чомусь одразу згадався вчинок доньки. І я погодилася.
Через тиждень я повернулася додому. На дверях моєї квартири висіло оголошення з проханням допомогти знайти жінку.
– Олено, це тебе ж шукають? – поцікавився Сергій Іванович.
– Це моя донька, мабуть, – відповіла я.
– Хіба ж вона не знала, що ти поїхала на відпочинок?
– Ні.
Раптом на сходах з’явилася моя донька.
– Мамо, ми де ти пропала? Ми тебе всюди шукаємо!
– Відпочивала. У мене теж можуть бути свої клопоти та справи. А це Сергій Іванович. Ми плануємо жити разом.
– Нічого не розумію.
– Не хвилюйся. Зі мною все гаразд. Хіба ти не хочеш, щоб я була щасливою?
– Хочу.
– Ну й добре. Ходімо, я подарую вам сувеніри, які я привезла з відпочинку.
А ви б наважилися на такий спонтанний відпочинок?