Марійка сьогодні особливо поспішала додому до мами, бо у рюкзаку вона мала відмінну оцінку як доказ того що вона чудово малює! Вчителька похвалила її й подарувала розмальовку!
Пройшло більше як рік Марійка ходила до школи з батьком, а коли поверталась, то в першу чергу бігла до фотографії мами на якому висіла чорна стрічка, аби поділитись своїми новими успіхами. Згодом тато привів нову жінку, яку вона відразу не змогла злюбити.
Між ними це взаємно, бо тітка Олена також не любила дівчинку.
«У її віці діти радіють життю і граються із подружками в ляльки! А вона лише ходить щораз до портрета і говорить із ним, не розуміє, що це маму вже ніяк не поверне!» – ділилась із подругами Олена.
Згодом Олена захотіла, аби дівчина кликала її мамою, а Марійку це ще більше розлютило, адже в неї є лише одна мама, «і що, що мама вже на небі, не означає, що ти можеш стати для мене новою мамою». Батько Марійки бачив, що донька не ладить зі своєю мачухою, але ніколи не придавав цьому особливого значення. Бувало таке, що мачуха могла не дати їсти дитині, бо та відмовилась називати її мамою, але батько й тут зумів промовчати.
В школу дівчинка пішла у сльозах, бо батьки взагалі не зважали на неї, навіть не покликали снідати, але в школі дівчинку підбадьорила вчителька з малювання, яка хвалила її за її особливий талант до малювання і подарувала їй велику розмальовку.
Після уроків дівчинка бігла «до мами», вона обіймала пам’ятник та розповідала мамі про те, як однокласники й привітали її з іменинами.
- На вулиці, мама, страшенно холодно, але знаєш, але біля тебе мені завжди тепліше! – сказала дівчинка – нова жінка тата хотіла вмовити мене аби я ходила до тебе менше, казала мені, що ти більше мене не чуєш, бо ти померла! Я не хочу вірити їй, не добра вона, й дурить мене. Коли я цим поділилась зі своєю класній керівничці, то вона сказала, що ти біля мене, навіть, якщо не чуєш. Однак, я не буду злитись на свою мачуху, можливо, вона хоче для мене як найкраще…
Маленька Марійка сіла і почала розмальовувати малюнки біля пам’ятника мами аж до пізнього вечора, бо додому йти їй не хотілось. Вона знала, що там вдома є зла мачуха і батько, якому на неї байдуже, лише зіпсують настрій і все. Так дівчинка й не помітила, як сидячи заснула.
Того ж дня, тітка Олена посварилась з чоловіком і поїхала до себе додому, а чоловік пішов гуляти з друзями, тому навіть ніхто не згадав про маленьку Марію, яка зникла невідомо куди морозного вечора. Вчителька з малювання згадала за дівчинку, бо та обіцяла їй принести перед першим уроком свої малюнки, та захвилювалась і почала дзвонити батькові.
На жаль, дівчинка заснула назавжди. Врятувати її уже не змогли.
Минуло декілька місяців, а батько не вірив досі, що залишився без двох найрідніших людей, і тепер чекає, коли зможе бути поруч із ними, бо для нього більше немає сенсу жити далі.