Марія б0ялacя не стільки реакції свекрухи на неї, стільки на її двох галасливих дітей. “О, нарешті мої онучатка приїхали!” – радісно мовила свекруха, побачивши Марію з дітьми.
Марія була хорошою, видною дівчиною. Ще у школі в неї було чимало залицяльників. Коли їй виповнилося вісімнадцять, до неї почав свататися сусід Орест. Дівчина не стала довго роздумувати. Він хлопець добрий, хазяйновитий, тож дівчина одразу відповіла “так”. Вони справили весілля та стали жити разом.
Після весілля в них появилася донечка. Дівчинку назвали Софією. Вона росла мудрою та здібною дівчиною. Мама дуже її любила, а от батько часто лаяв та наказував. Було це не стільки за якісь провини, стільки через те, що чоловік дуже хотів сина. Він ніяк не міг звикнути, що він батько дівчинки. Ясна річ, Марія бачила це.
Минув рік після появи Софії. Марія відчула, що вдруге вагітна. Орест неабияк зрадів цій новині: “Ну нарешті народиш мені спадкоємця!” Але й цього разу на світ появилася дівчинка, яку назвали Оленкою.
Хоч Орест радісно відреагував на новину про вагітність дружини, втім все розвіялось після появи дитини на світ. Він перестав з’являтися вдома, приходив тільки надвечір та одразу лягав спати. До дітей йому не було жодного діла. Тоді він зібрав свої речі та пішов від Марії. Сказав, що в нього немає бажання виховувати доньок. Він завжди мріяв про сина, тож у всьому винна дружина.
Марія не стала подавати на аліменти. Вона разом з доньками жила в будинку свого колишнього чоловіка. Добре, хоч будинок їм залишив. Орест зрідка допомагав їм грошима. Було це настільки нечасто, що Марія ледь зводила кінці з кінцями. Їй було важливо, щоб дітям було добре, а все інше – дрібниці. Про себе жінка зовсім не думала. А потім вона захворіла. Затягувати було ніколи, Марії довелося лягати в лікарню. До них у лікарню саме влаштувалася новий лікар. Він перевівся сюди з міста, тож Іван Федорович виявився хорошим фахівцем. Про нього ходили хороші відгуки.
Так Марія й познайомилася з Іваном. Він допоміг їй вилікуватися. Виявилося, нічого серйозного в жінки не було. Під час останнього візиту Марії в лікарню, Іван признався, ніби навмисне затягував лікування, щоб частіше бачити Марію. Потім він і зовсім здивував жінку заявою, що закохався в неї. А вона вже не чекала, що в її житті хтось появиться. Кому вона потрібна, ще й двома дітьми?
Іван часто приходив до них у гості. Він грався з дівчатками, приносив їм іграшки та солодощі. Не забув і про Марію. Жодного разу Іван не прийшов до неї з пустими руками. То цукерки принесе, то квіти. Марія й сама зрозуміла, що в неї є почуття до Івана, тож жінка запропонувала йому з’їхатися. Оскільки сам він був не місцевий, то не мав власного житла. Так вони й стали жити в Марії.
Тільки про це дізнався її колишній чоловік, вже наступного дня він прийшов до Марії з погрозами. Якщо вона не вижене Івана, то вони всі залишаться на вулиці. І йому буде байдуже на дітей. Але Марія довго не думала. “Подавися ти своїм будинком! І без тебе проживемо!” – крикнула Марія та пішла збирати дитячі речі.
Іван мовчки спакував валізи дружини й дітей та повіз їх з того нещасливого дому. Марія й гадки не мала, куди він їх везе. Але на її душі панував спокій. Жінка повністю довіряла чоловікові.
Виявилося, Іван відвіз дружину до свого дому, де сам народився та виріс. Там жила його матір. У Марії почалася паніка. Вона боялася не стільки реакції на неї як невістку, стільки реакції на її двох дітей. “О, нарешті мої онучатка приїхали” – радісно мовила свекруха. Марія була дуже здивована. Вона очікувала зовсім іншої реакції. Рідна бабуся дівчаток навіть не цікавилася ними з народження, а тут чужа людина так їм зраділа.
Марія та Іван разом вже шість років. Жінка знову вагітна та готується до появи сина. Іван та його мама ставляться до дівчаток, ніби до рідних. Вони всі разом живуть у затишному домі, а головне – родина щаслива.