Марусі єдине, що залишалось, це без будь-якого інтересу гортати сторінки газет одна за одною і начебто шукаючи щось. Як вмить, на одній зі сторінок вона помічає фотографію. Здавалось, той хлопець із темним волосся та голубими очима дивиться їй наче в душу. Цього, Маруся, мабуть, не зможе довго забути.
Поки Маруся гірко плакала і згадувала свого колишнього хлопця, який насміхався з її вагітності й кинув їй сто гривень під ноги, мама сварилась, лише старша сестра начебто допомагала, але це ніяк не могло розв’язати проблему.
Дівчина була уже на великому терміні й цього приховати вже не можна було ніяк.
- Який сором! Ганьба тобі! Чим ти керувалась, коли лягала до нього в ліжко? Як я тепер людям в очі буду дивитись? – кричала мати й не зупинялась, ніби все сильніше хотіла зробити доньці боляче.
А старша сестра лише ще більше підігрівала усю ситуацію, мовляв, що Маруся «нагулялась». Всі себе поводили так жорстоко, і не розуміли, наскільки юна дівчина потребує підтримки й любові, бо їй було ще гірше ніж їм, але кожен думав за себе.
- Мені байдуже яким чином ти позбудешся цієї дитини! Але бачити я у своєму домі її не хочу, а як ні, то підеш разом із нею на вулицю! – додала мати, коли дівчина збирала валізи.
Дівчина вирішила якийсь час пожити у друзів, і весь цей час щиро вірила, що як вона народить гарного хлопчика, то її мама відразу «охолоне» і полюбить дитя, бо це ж у всіх так!
Народила вона хлопчика здоровим, і можливо, все б було так, як мріяла дівчина, та хлопчик народився із куксою замість руки. Дівчина довго вагалась, але все ж наважилась написати відмову від хлопчика.
Коли дівчина повернулась додому, то повідомила усім, що дитина померла.
Минуло близько двох років, як Маруся знову побачила того хлопця у газеті, а під фото був короткий підпис: «Такі діти заслуговують на любов і повагу! Обласний дитячий будинок №3».
- О, Боже! Як я могла, мамо?! – почала кричати й гірко плакати. Відразу до кімнати забігли мати й старша сестра, почали її заспокоювати, а вона показувала пальцем на фото у газеті й казала:« Це мій син».
Довго не вагаючись, цього ж дня вони поїхали до дитячого будинку з бажанням вдочерити цього хлопчика з газети.
- Одного дня, я зробила у своєму житті велику помилку. А зараз я хочу цю помилку виправити, віддайте мені мого сина, це мій син!
Через кілька місяців особливий хлопчик жив уже у великій сім’ї й не міг повірити в те, що він нарешті знайшов таку велику родину.
