Коли Максим з Катею одружувалися, то їхні батьки не могли натішитися . І бажали “діточок як на небі зірочок”. Майбутні бабусі не могли дочекатися, коли побачать світ їхні онуки. Катю втішала думка, що з такими люблячими бабусями виховання дітей буде легким, адже вони обов’язково прийдуть на допомогу в разі потреби. але вона не знала, що у реальності були інші плани.
Коли прийшла новина про вагітність Каті, матері схвально закивали головами. Однак молода пара зіткнулася з проблемою відсутності місця, яке можна було б назвати своїм . Батько Максиим спочатку пообіцяв надати фінансову допомогу, але, на жаль, ця обіцянка перетворилася на мовчання, залишивши подружжя без підтримки, на яку вони сподівалися.
Матір Каті зробила, здавалося б, щедру пропозицію: жити разом у трикімнатній квартирі, де одна кімната буде для батьків, а дві – для молодої пари. На жаль, обіцянка розвалилася, оскільки її батько не погодився, посилаючись на побоювання, що йому буде тісно в одній кімнаті. На цьому питання було вирішено, і подружжя залишилося жити в орендованій квартирі.
Працюючи разом, подружжю вдалося трохи заощадити, але коли Катя пішла в декретну відпустку, вони ледве зводили кінці з кінцями. Відкладати було ні на що, доводилося боротися за те, щоб просто прожити.
Після народження сина бабусі приїхали в перший же день, коли Катя повернулася з пологового будинку. Вони обсипали дитину ласкою, але незабаром їхні різні погляди і бажання стали причиною сварок, і вони роз’їхалися по своїх домівках . Як виявилося, обіцяної допомоги від бабусь було мало. Вони завжди були зайняті та недоступні. Якщо Каті потрібна була допомога, їй доводилося довго вмовляти їх, щоб вони погодилися, але ніколи не було зрозуміло, хто з них нарешті втрутиться.
Молодята почувалися розчарованими і сумнівалися, що вони єдині, хто зіткнувся з такою ситуацією. Вони не могли собі уявити , що існують бабусі , які готові присвятити себе онукам не на кілька годин, а на тривалий час. Здавалося, що надія знайти таку підтримку зменшувалася з кожним днем.