Моє життя в Україні було зовсім нецікавим. Я не бачила тут для себе жодних перспектив. Я сім років працювала вчителькою, вся моя зарплата ішла на оплату квартири та комунальних. Потім через соціальні мережі мені написав іноземець. Спочатку я ігнорувала його повідомлення, а одного разу все-таки вирішила ризикнути та відповіла. Ми спілкувалися понад рік, Ян щоразу запрошував мене переїхати до нього, але я відмовляла. Згодом він все-таки вмовив мене.
Мені було добре поруч з ним, відчувала, що моє життя кардинально міняється. Він поводив себе ввічливо та порядно. Це мені в ньому й подобалося.
Подруги заздрили мені, говорячи, що я тепер можу ні про що не думати та жити у своє задоволення. Але я так не вважала, адже вирішила не сидіти склавши руки та знайти собі роботу. Підпрацьовувала нянею в багатій сім’ї. Ми влаштували розписку. Все, як я мріяла: біле розкішне плаття, коханий чоловік поруч.
Потім ми повернулися на мою Батьківщину, адже я хотіла влаштувати там невеличке святкування для своїх рідних та подруг. Декілька місяців жили в Україні, допоки події в лютому не змусили нас покинути мій рідний дім. Було важко прощатися з рідними, але інших варіантів не залишалося.
Ян запевнив мене, що в нього ми почуватимемо себе більш безпечно.
Перший місяць я й справді була рада, що послухала чоловіка. А на другий місяць між нами все частіше почали виникати непорозуміння. Кожен почав показувати власний менталітет та характер.
Це почало проявлятися в наших смакових уподобаннях. Перший час я радо їла національні страви Яна, а згодом мені хотілося маминого борщу та домашніх вареничків. Тоді я вирішила ознайомити чоловіка з нашою кухнею і почала готувати свої страви. Але Ян лише крутив носом і навіть не думав щось пробувати. Він не оцінив мої старання. Коханий бачив борщ або вареники й просто ішов з кухні. Після цього він взагалі почав ставити умови, щоб я звикала до страв, котрі звичні для нього.
Я була не проти цього, але мені хотілося хоча б інколи їсти українські страви. Їхні мені вже просто остогидли.
А ще мене просто жахливо дратує моя свекруха. Ян до найменших деталей розповідає їй про наше життя. Починаючи від їжі й закінчуючи інтимними справами. Я ніяк не можу змиритися з цим. У нашій сім’ї завжди присутня його мама.
А два тижні тому я дізналася про свою вагітність. Хотіла в урочистій обстановці повідомити про це рідним, а чоловік вже наступного дня про все розказав мамі. Найгірше те, що свекруха почала обирати ім’я майбутній дитині, хоча я ще навіть статі не знаю. Та вона встигла вже вирішити, ким та дитина стане і скільки мов вивчатиме. При цьому моєю думкою навіть ніхто не цікавився. Та й взагалі, для мене це дивно.
Ніби нічого такого, але щодень мені стає все менш комфортно поруч з Яном. Відчуваю, які ми різні, і навіть не знаю, як з цим боротися.
Може я надто швидко погодилася стати його дружиною? Тепер не уявляю, як далі бути.