Зі своїм чоловіком ми разом уже 10 років. За цей час ми встигли придбати собі житло, купити машину, та народили двох дітей, сину 10, а дочці 8. Ми завжди жили мирно і в злагоді, та в одну мить наше щасливе життя було зруйноване, і виною в цьому була моя найкраща подруга!
Зі своїм чоловіком ми завжди були хорошими друзями, довго дружили, а потім зрозуміли, що між нами далеко не дружба. Після того як закінчили навчання вирішили одружитись. Ми двоє ходили на роботу, заробляли непогані гроші тож почали відкладати собі на житло, а згодом, я дізналась, що вагітна. На світ з’явився наш синочок. Після того як я вийшла з декрету, за декілька місяців я знову дізналась, що вагітна, на цей раз ми чекали донечку.
Коли синові вже було два роки, ми віддали його до садочка, я вийшла на роботу, а чоловіка підвищили в той час. Тоді ми подумали, що варто уже купити власне житло, грошей у нас на бажаний будиночок не вистарчало, вирішили не брати кредит, і не відкладати момент покупки, а шукати варіант, який нам доступний. Такий і знайшли.
Цей будинок продавала вдова, але лише половину дому. Оскільки їй треба бути терміново гроші, то ми ще й поторгувались із нею і вона знизила суму. А на те, що ми зекономили, то ми вирішили зробити деякий невеличкий ремонт, щоб було комфортно. До нас в будинку теж жило дві сім’ї, які були родичами, ходили вони через одні двері й мали спільний двір.
Спершу ми подумали, що нам варто розділити двір, та допоки ми закрутились із ремонтом, ми встигли дуже подружитись із власницею другої половини будинку. Оля виявилась дуже привітною і приємною жінкою, з якою ми стали найкращими подругами.
Так ми й прожили шість років. Нещодавно нашій молодшій донечці виповнилось чотири роки, тож я знову вийшла на роботу.
Останні декілька тижнів Оля весь час скаржиться, що відчуває себе самотньою. Вона розповідала, що дуже б хотіла ще раз вийти заміж, народити дитину, я її розуміла, адже вона була ще геть молода. Оля скаржиться, що всі мужики недостойні, щоб виходити за них заміж. Хоч вона періодично й ходить на побачення, та ніхто не задіне її до глибини серця.
Мені було шкода її. Я завжди їй допомагала, влаштовувала сама їй побачення із вільними друзями, або колегами, та нічого таки не вийшло.
Близько пів року назад ми святкували травневі свята. Я наготувала різних закусок, салатів, засмажили шашлику. Я була дуже втомлена за день, тому коли прийшов час вкладати діточок спати, то заснула разом із ними поруч. Коли я прокинулась о четвертій ранку, пішла до коханого у спальню, але його там не було.
Я, звісно, почала дуже хвилюватись, зайшла до сусідки, бо коли я їх покидала, то вони залишились удвох. Так я вдвох їй і знайшла, у спальні. Я в сльозах побігла додому, і не знала далі як бути. Чоловік повернувся пізніше, намагався щось пояснити, якось виправдовував себе, що вона давно до нього залицяється, а в нього лише спрацював інстинкт.
Я не змогла його пробачити, і відразу подала на розлучення. Чоловік зібрав всі свої речі й пішов жити до сусідки, яка була колись моєю найкращою подругою. А через рік вони одружились, ще й дитину тепер чекають.
Ми не разом, і вже не будемо. Я продала частину будинку, оскільки чоловік залишив мені її й дітям, а я переїхала жити у трикімнатну квартиру. Діти із татом бачаться часто, не можу заборонити їм бачитись із батьком. Але старший син мене дуже підтримує.
Мене зрадили дві найближчі людини, я нікому такого не побажаю відчути. Навряд чи я зможу коли-небудь знову комусь довіряти!