Ми з моєю дівчиною Іриною проживаємо разом вже три роки. Цьогоріч планували одружитися. Ми щиро кохаємо один одного.
Нам обом по 35, і всі рідні просто вже набридли з питанням, коли ж у нас народяться діти. Думаю, це особиста справа кожного. В Ірини вже є син від першого шлюбу, ми його дуже любимо.
Але зважаючи на події в нашій державі, я не готовий давати життя ще комусь. Час такий, що не знаєш, чого чекати далі. Щиро радію за тих, хто в такий нелегкий час одружується та народжує дітей.
Хоч ми обоє добре заробляємо, працюємо на хороших посадах. Нам на все вистачає коштів. Я спокійно ставлюся до того, що більшу частину своєї зарплати моя дівчина витрачає на свого сина.
Як тільки в Україні все налагодиться, ми плануємо узаконити наші стосунки. Але через питання появи дітей наші стосунки опинилися під загрозою.
Впродовж останніх місяців Ірина щодня говорить мені, що хоче дітей. І готова народжувати навіть у такий час.
Іра недавно пройшла обстеження, вона цілком здорова. Тоді лікар звернувся до мене зі словами: “Ви самі хочете стати батьком?”
Я зрозумів, що насправді не хочу ставати татом. Не готовий я. Думаю, події в Україні кожного заставили сумніватися. Та і я звик жити для себе, а як появиться дитина, прийдеться нести за неї відповідальність.
Багато людей мене не зрозуміють, а я впевнений, що це вибір кожної людини. Рідні всіляко намагаються переконати мене, ніби попри це сім’ї створюються, діти народжуються…
Мало того, я переживаю за свою дівчину та її сина, а тут прийдеться переживати за життя ще однієї людини, яку ти приведеш на світ. А ціни зараз які! Це ж мала дитина стільки всього потребує: памперси, харчування, одяг.
З такими думками я точно зараз не готовий ставати батьком. Та й боюся, після цього наші стосунки можуть дуже зіпсуватися. Моя Ірина буде чудовою мамою. Я бачу, як вона ставиться до свого сина. Я її дуже люблю та не хочу розлучатися.
Не знаю, на якій думці зійдемося з дівчиною і як взагалі вирішиться це питання.