Одного вечора Марина поверталась додому вагітною і в сльозах, бо її хлопець, Олег, залишив її після того, як дізнався, що його дівчина вагітна.
З природи (натури) хлопець ніколи не був добряком, скупився часто, дівчина сама не знала для чого вона продовжує із ним стосунки. Він заробляв непогані гроші, міг купити дівчині квіти, або ж завести в кіно чи ресторан, але він був надто жадібним, тому він цього не робив. Марина не хотіла нікому зізнаватись в тому, що її коханий жадібний, завжди казала, що він просто економний…
- Ну підемо ми з тобою в кіно, і що далі? А так можемо його вдома глянути, і на ті гроші купити продуктів! – виправдовувався хлопець.
Переважно завжди у хлопця на першому місті стояли гроші, він практично ніколи не піклувався про свою дівчину, яка щиро вирішила у їх майбутнє. Але нарешті одного вечора дівчина зняла ті рожеві окуляри, коли Олег сказав:« Мені все одно на цю дитину, для мене надто дорого утримувати буде її!».
Дівчина не вірила в те, що хлопець може з нею так поступити, тому вірила, що невдовзі він все обдумає і попросить пробачення, але не так сталось, як гадалось. За декілька днів Марина його бачила уже з іншими дівчатами. Але мати допомогла дівчині встати на правильний шлях і сказала народжувати без жодних обговорень.
Дівчина жила спокійним життям в очікуванні дитини. Дівчина взяла собі за звичку щовечора прогулюватись парком, та й лікар порадив. Гуляючи, дівчина весь час бачила на одній і тій же лавці одного хлопця з книгою, він уважно дивився на дівчину. Минув тиждень, і одного дня хлопець сидів на лавці не з книгою, а з квітами, і коли побачив Марину, то відразу підійшов до неї.
- Я перепрошую, дівчино! – крикнув молодик, щоб вона звернула на нього увагу – Ці квіти для вас, візьміть, будь ласка. Мене Андрієм звуть!
Коли між ними зав’язалась розмова, то хлопець зізнався, що вона подобається йому давно, але вона мала молодого чоловіка і не він не хотів розлучати їх, а коли побачив як дівчина самотньо гуляє одна, то відразу почав діяти й не втрачати шансу.
Вони мало не щодня гуляли разом і проводили прекрасно час. Він став для дівчини справжнім другом, з яким вона ділилась усім, що на душі, адже він міг її підтримати як ніхто.
Згодом Марина народила й Андрій став уже не другом, а добрим, уважним і люблячим батьком, який не шкодував ні копійки й допомагав дівчині чим міг.
Минув рік і вони одружились, нещодавно навіть відсвяткували уже одинадцяту річницю свого щасливого шлюбу. Марина не могла зрозуміти, як рідний батько міг так відмовитись від своєї кровинки, а чужий чоловік замінив доні рідного батька.