Нас у сім’ї було троє: я, Анна та Надя. Одразу було помітно, що мама більше любить нашу наймолодшу сестру Надію. Характер у неї нелегкий. А чоловік її такий же. Вони не давали нам спокійно жити, не могли зжитися ні з мамою, ні з нами.
Надія завжди приїжджала до мами сама. Вона скаржилася на свого чоловіка, що йому все недогода і він вже набрид їй зі своїми примхами. Чоловік весь час щось вимагає від Наді, а сам навіть не в змозі заробити їй на новий одяг. Надія ж нічого не встигає, на ній хата, діти. Сестра це розповідає мамі, а та її шкодує. Потім мало не останнє з хати віддає – овочі, молоко, сир, сметану, консервацію. Ще й гроші з пенсії в кишеню пхає. Хоч сама мало що має.
Ми з сестрою намагаємося з розумінням ставитися до цього, адже Надя нам не чужа. Пройшло вже кілька років, діти Надії повиростали, а в її житті так нічого й не змінилося. Ми з сестрою завжди допомагаємо мамі грошима, купляємо їй необхідні ліки та продукти. Якщо щось потрібно зробити – посадити в городі чи викопати картоплю, ми завжди допомагаємо матері. А Надя тим часом приїде, поплаче, візьме сумки та гроші, і знову додому повертається. Мама вкотре вигребе з кишень останні гроші, позабирає з полиць холодильника всі продукти, бо жаліє доньку.
Мене це відверто дратує. Одного разу я вирішила поговорити з сестрою:
– Якщо твій чоловік такий непутящий, то для чого ти дотепер з ним? Ваші діти вже не малі, нічого мучитись. Подай на розлучення та живи спокійно. А матір лиши. Дай їй нормально пожити на старість. Вона ж окрім пенсії ні копійки за душею не має. Їсть одну картоплю, а тобі віддає все. Сир, ковбасу, печиво. І гроші теж. Доки це триватиме?
Анна також мене в цьому підтримала. Ми одразу сказали їй – якщо Надя бодай раз щось візьме від мами, то може забути про нас. Я гадала, нарешті Надя візьметься за голову. Але вона вигадала інший план. Переїхала жити до мами. Пояснила, що послухала нас та покинула чоловіка. Тепер вона вернулася до рідного дому.
Я була просто шокована. Квартира, в якій сестра досі жила зі своїм чоловіком, належить мені та Анні. Наша бабця залишила її нам, коли Наді ще навіть не було. Спочатку там жила я… Потім Анна, допоки з чоловіком не збудували власний дім. Згодом туди переїхала Надя з сім’єю. І хоч вони усі там прописані, але ця квартира належить нам.
Надія вирішила послухати нашої поради та подала на розлучення. А квартиру надумала лишити дітям, бо вони вже не малі та не хочуть жити в селі. Надя згадала про те, що в батьківській хаті вона також має частку. За короткий час сестра швидко налаштувала матір проти нас. Надумала продати будинок у селі та придбати квартиру.
Я, не вагаючись, тут же набрала номер Анни. Ми вирішили повернути сестру в сім’ю. Це ж треба було до такого додуматися. Розлучитись! Дорогою ми пояснили їй, що квартиру, в якій вона живе з дітьми, ми плануємо продати, тож нехай тепер думають, де їм жити. До того ж ми попередили Надю, щоб ноги її більше біля мами не було. Від неї хіба шкода, а не користь. Поки матір жива, ніхто не продаватиме її хату.
Вже три тижні про сестру нічого не чути. Хочеться вірити, що вона все зрозуміла. Рідні засуджують нас з сестрою. Мама ж ображається. Мовляв, ми завдали шкоди її бідній донечці. А я думаю, що ми й так довго терпіли сестру, давно потрібно було поставити її на місце. Надіюсь, з часом Надія зрозуміє свої помилки.