У нашому домі завжди дотримувались батькових правил. Він говорив, що справа рук чоловіка – ремонт, пересування меблів та забезпечення сім’ї. А ось прибирання, готування та виховання дітей – справа жіноча. Наша сім’я жила за таким принципом, але, чесно кажучи, мені він був не до вподоби.
– Думаєш, чоловік терпітиме брудний посуд в раковині. Та він піде від такої жінки! – говорив мій тато.
– А я вийду заміж за того, хто не ділитиме роботу на чоловічу та жіночу. Мій чоловік допомагатиме мені, – відповідала я.
Коли мій брат пішов служити, батька не стало. Відтоді нам нелегко прийшлося, адже досі мама і дня ніде не працювала. Вона займалася побутом. Я ж на той час навчалася в університеті. Мама намагалася знайти якийсь підробіток, а ще вона надіялась, що як тільки брат повернеться з армії, нам стане легше жити. На той момент я переїхала жити до свого хлопця. До речі, він у всьому мені допомагав та не поділяв обов’язки на чоловічі та жіночі. Якщо ж я поверталася з роботи втомленою, для нього не було проблемою приготувати для нас вечерю.
От тільки з поверненням брата додому життя мами не стало легшим. Адже він мав такі ж погляди, як наш тато. Вдома могло бути купу прання, їсти не приготовано, не прибрано, а брат і пальцем не поворухне.
– Я весь тиждень працюю, тож на вихідних маю право на відпочинок, – заявив він.
– Але мама також працює. Хіба тобі важко допомогти їй? – сказала я.
Тепер мені доводиться мало не щодня приїжджати до мами та домагатися їй поратись по дому. Не розумію, як можна бути таким безсердечним, як мій брат.