Ця ситуація неабияк мене здивувала, адже я ще ніколи нічого подібного не бачила. Хіба що в серіалах. Тож я аж рота роззявила, від того, що трапилось, і не могла зібратися з думками. Враховуючи, що це було з моїм чоловіком.
А причина ось в чому. Чотири роки тому я вийшла заміж за свого колегу по роботі. Він одразу привернув мою увагу, біля нього крутилося чимало співробітниць, а обрав Віталій все одно мене. Ми щиро кохали одне одного та мало не з першого дня знайомства почали говорити про спільне майбутнє.
На мій подив, мої мама з татом були не в захваті від нашого союзу. Адже ми середньостатистична сім’я, батьки дали мені все. А тут Віталій…Мама з татом завжди бачили біля мене заможного чоловіка. Минув час, і вони полюбили його.
Вже потім я дізналася такі подробиці про свого Віталія, від яких в мене аж волосся дибки стало. Мій чоловік виріс у дитячому будинку. Ні, він не сирота. Своїх батьків Віталій добре пам’ятає. От тільки він все життя тримає на них образу. Вони завжди годували сина обіцянками, що в дитячому будинку хлопець не надовго, і вони обов’язково його звідти заберуть.
Мама з татом приходили до Віталія всього три рази за увесь час його перебування в дитячому будинку. А після вони забули про його існування. Чоловік і досі згадує, як він мало не щодня стояв у вікні та виглядав батьків, а їх все не було.
Батьки Віталія не пили, але й працювати ніде не хотіли. Одним словом, дивакуваті люди. Та й грошей у них ніколи не було…
Вони віддали Віталія до дитячого будинку з однієї причини. Щоб подорожувати! Саме так. І звучить це цілком абсурдно, але ці люди всюди їздили автостопом. Без гривні за душею. Хай це звучить дивно, але вони побували в стількох країнах, що іншим і не снилося.
Того дня у наші двері подзвонили. Ми відчинили. На порозі стояли двоє людей – чоловік та жінка. Їм обом було не більше п’ятдесяти років. Ніби з вигляду нормальні люди, але неозброєним оком було видно їхню дивакуватість. Хоч на них був дорогий одяг, але виглядав він якось недоречно.
Вони запитали, чи можна Віталія. Він саме в той час був вдома. Я сказала їм зачекати, а сама пішла покликати чоловіка. Коли він вийшов, погляд Віталія враз змінився. Чоловік та жінка, побачивши його, кинулися обіймати чоловіка зі словами:
– Синочку, це ми. Ми повернулися.
Але Віталій виштовхнув їх за поріг та сказав більше ніколи не приходити сюди. Вони ще хвилин десять стукали в наші двері та просили відчинити, але мій чоловік попередив їх, що викличе поліцію.
Віталій не хоче навіть чути про них. Сказав, якщо батьки стільки часу не згадували про нього, то й тепер нічого з’являтися в його житті