Мої батьки дуже молоді, але попри це мені пощастило народитися здоровою.
Дізнавшись про вагітність, мама з татом вирішили зберегти мені життя, за що я їм надзвичайно вдячна. Коли я появилася на світ, моя мама ще була школяркою, а тато закінчив дев’ятий клас. Вони дуже любили одне одного, але новина про мою появу просто шокувала їх.
Про вагітність моя мама дізналася зовсім випадково на огляді в гінеколога. Тоді це був розголос на всю школу.
Дівчата не були обізнані в таких питаннях, нізвідки було отримати інформацію.
Такі випадки в той час були рідкістю, це було просто ганьбою для всіх. Мої батьки одразу обговорили все між собою. І, як згадує мама, батько був невимовно щасливий. Сказав, що якщо народиться донька, він носитиме мою матір на руках. Хоч і появі сина буде радий.
Після моєї появи батьки розписалися. І уявити не можу, які вони були перелякані.
Часто бабусі та дідусі, дізнавшись такі новини, відмовляються від своїх дітей, а дехто навіть заставляє позбутися дитини. Але це не про моїх бабусь та дідусів. Вони навпаки підтримали моїх маму та тата, стали їх опорою тоді, коли інші засуджували та кидали косі погляди.
Наше життя непередбачуване. Хтось спочатку хоче стати на ноги, щоб мати змогу забезпечити свою дитину. Хтось навпаки вважає, що ідеального часу для появи дитини ніколи не буде. Ми або надто молоді, або старі, або грошей не вистачає, комусь страшно перед такою відповідальністю, у когось недостатньо ресурсів.
Мої ж рідні твердять – діти завжди появляються в нашому житті вчасно. Якщо Бог нагородив тебе дитиною, то потрібно робити все задля її щастя.
Мої батьки найкращі. Гадаю, з них вийдуть чудові дідусь та бабуся. Такі молоді, а головне – без жодних там думок “а що подумають інші”.