Я не пам’ятаю свого рідного тата.
Він покинув нас, коли мені було три роки. Попри це, в мене було щасливе дитинство. Я мала красивий одяг, книжки, розмальовки. Мама часто водила мене в парк на прогулянки, купляла морозиво, і ми могли годинами ходити по місту. Мене виховували мама та бабуся. У вісім років я записалася на баскетбол. Тренер, котрий нами займався, згодом став моїм вітчимом. Він підтримав мене та замінив мені батька. Цій людині я завдячую всім.
Про тата я майже не згадувала. Він не платив аліменти, не вітав мене з днем народження, не виявляв ніякого бажання мене побачити.
Декілька разів мама таки розповідала мені про тата. З її слів, він був не дуже хорошою людиною. У нього було чимало жінок, він не боявся відкрито з ними гуляти. Мама мріяла з цим покінчити, тому сама зробила так, щоб батько пішов із сім’ї. Вона дочекалася, коли мені виповниться три роки, щоб віддати мене в садок, а самій вийти на роботу. Краще жити одній, аніж з такою людиною.
Батьковою коханкою виявилася жінка (мамина подруга, яка знала всю правду та мала непоганий акторський талант). Тато зник з нашого життя, сказавши, що серцю не накажеш і його почуття до мами вже давно остигли. Просив не тримати на нього зла. Мама досі посміхається, коли згадує цю історію. Вона так довго чекала почути ці слова.
Відтоді матір почала жити з чистого аркуша. Добре, що моя бабця тоді підтримала її. За довгий час на її обличчі чи не вперше з’явилася усмішка.
Мамі пощастило знайти роботу в садку, який я відвідувала. Далі ви самі все знаєте.
Зараз я навчаюся на історичному факультеті, входжу в університетську баскетбольну команду. Вітчим каже, що гордиться мною. А бабуся розповідає про мої успіхи своїм сусідкам в під’їзді.
Тиждень тому мій біологічний тато з’явився в нашому житті.
Маму ця новина дуже засмутила, вона одразу пригадала все пережите з цим чоловіком. Він прийшов з букетом квітів, впав на коліна та почав просити вибачення. Хотів, щоб мама дала йому шанс. Потім вийшли ми з вітчимом та дали йому зрозуміти, що не потребуємо його присутності в нашому житті. Надіюсь, ми більше його не побачимо.