Недавно я вперше була на судовому засіданні. Повістку туди ми з чоловіком отримали кілька місяців тому. У суд на нас подала моя мама!
Зараз моїй мамі майже шістдесят років. Ще молодою вона одружилась та пішла у декрет, після того, як ми з сестрою виросли, вона почала займатися хатніми справами і їздити на дачу, а потім і онуки з’явилися. Тому склалось так, що вона жодного дня не працювала. Проте вона ніколи й на місці не сиділа, завжди знаходила собі якесь заняття.
Моя сестра кілька років тому виїхала за кордон, та одружилась і залишилась жити. Я одружилась тут і ми з чоловіком вирішили пожити з моєю мамою.
Ми спочатку жили окремо й орендували квартиру, проте десять років тому батька не стало, мама була сама не своя від горя і ми прийняли рішення про переїзд. Жили ми добре, майже не сварилися і так би було й далі, якби мій старший син не привів додому вагітну дівчину, повідомивши, що тепер вона буде жити тут, адже скоро одружаться.
Ми з чоловіком не дуже радо прийняли цю інформацію, адже синові лише 18 років, потрібно було б перед цим міцно на ноги стати, проте вирішили підтримати його. От моя мама наче збожеволіла від цієї новини. Вона ображала онука всіма відомими словами та сказала, що новонародженим дітям у її будинку не місце. А після цього замість того, щоб поговорити з нами, вона пішла у суд й написала заяву про нашу примусове виселення з її будинку.
Ми, звісно, розуміємо, що маленька дитина це крики й галас, проте зрозуміти поведінку мами не можемо. Чому ж вона не запропонувала нам переїхати на дачу, або сама туди не поїхала, адже вагітній дівчині краще бути ближче до лікарні…
Та й моя мама завжди любила дітей, не так давно нам з чоловіком натякала про третього онука, а тут таке… Звісно, рано ще синові було сім’ю будувати, але вже, якщо так сталось, то потрібно прийняти.
Найгірше у всьому цьому те, що не так давно ми з чоловіком всі гроші витратили на однокімнатну квартиру, у якій чоловік досі робить ремонт. Туди ми й поселимо сина з невісткою, а самі будемо змушені орендувати ще одну квартиру.
Недавно зустрілась з сусідкою маминою, то вона мені розповіла, як та хизується перед іншими тим, що вигнала нас і нарешті спокійно сама живе. Але зараз вона відмовилась від нас у складному становищі, то чи прийду я її на допомогу, коли вона хворітиме? Сестра далеко і не зможе відразу прилетіти, а я близько могла б допомогти, але після цього…. Не знаю як….
Коли думаю про те, що мама виставила нас з будинку з судом через маленьке янголятко, яке ще не народилось, то повірити не можу…
А що ви думаєте про вчинок мами? Правильно вона вчинила чи ні?