Я завжди вважав Марину чужою людиною для мене, попри те, що у нас текла одна кров, виросли теж разом. Моя молодша сестра була дуже лінивою і майже ніколи вона не мала ніякого бажання розвиватись. Школу закінчила погано, а після її закінчення відразу завагітніла від сусіда, в неї народилась дівчинка, а батько дитини від них пішов. Так Марина присіла на спиртне…
Довгий час ми намагались підтримати сестру, чим могли, тим допомагали, але їй було байдуже. Коли мій єдиний син повернувся з армії й уже завів свою сім’ю, Марина народила другу дитину – хлопчика. Маленький Сергій не зміг ніяк вплинути на свою маму, та випивати стала ще більше…
Мало того, що Марина випивала, вона ще додому приводила щораз нових чоловіків, з якими випивала горілку до ранку. Поки дітки були ще зовсім маленькими, я часто забирала їх до себе, оскільки я живу одна, син із жінкою в іншій квартирі, а чоловік мій давно помер. Племінники часто залишались у мене, допомагали мені у домашніх справах, фактично я їх навчила читати, писати, поки їхня мати пиячила.
Та я вирішила, що досить терпіти це все, і викликала соціальну службу, бо Марина виганяла своїх дітей з квартири. Тоді моє терпіння закінчилось. Соціальна служба відправила дітей на тиждень до дитячого будинку, а сестру відправили пройти курс лікуванню від алкозалежності, а потім дітей повернуть додому. Марина місяці три не пила, наче навіть почала шукати роботу, а потім почалось все те саме. Ми з мамою вирішили більше не боротись, просто опустились руки, дали собі обіцянку, що будемо виховувати дітей, щоб їх не забрали до сиротинця.
Моє терпіння не вічне, і ось одна ситуація уже вивела мене із себе. Одного разу коли я уже збиралась спати, це був пізній вечір, мені хтось постукав у двері. Відкриваю двері, на порозі стоять мої заплакані племінники. Діти налякані, трясуться від холоду (пізня осінь на дворі). Сергій каже, що їм мама двері не відчиняє, вони не можуть попасти додому. Я вирішила сама з дітьми піти разом до Марини й постукати їй, я їй дзвонила, але нічого від неї чути не було. Тоді діти почали розказувати, що мама була із дядьком Андрієм, вони пили горілку, а потім сказали, щоб ми пішли кудись погуляли. Сергійко бачив, як той дядько виходить з під’їзду, тому вони із сестричкою пішли назад додому.
Хвилин п’ятнадцять я стукала у двері, а потім не стерпіла і викликала поліцію. Вони приїхали й вибили двері, а на підлозі лежала без свідомості Марина. Діти пішли до мене, а зранку нам подзвонили з лікарні й повідомили, що Марина не витримала і померла.
З’ясувалось, що в Марини сталась епілепсія, а той чоловік, що був із нею того дня, просто злякався і втік. Мені шкода, але тепер діти залишились сиротами. Хоч мені уже було під 50, син у мене дорослий, я вирішила, що племінники будуть зі мною.
Ми згадуємо Марину лише з доброї сторони, діти ростуть добре, я даю їм все необхідне і щиро вірю, що все буде добре!
