Моя сусідка завжди мала цікаві погляди на життя. Тому після виходу на пенсію вона вирішила змінити місце проживання. І це не місто в Україні. Лідія обрала для себе прекрасну Сербію. Але надовго її не вистачило, отож сусідка скоро повернулася в Україну. Проживши там певний час, Ліда зробила свої висновки. Мушу сказати, що моя сусідка полюбляє подорожувати світом.
Мені було цікаво дізнатися, чому вона таки не залишилася там жити. На що Лідія відповіла:
– За своє життя я об’їздила пів світу, але саме Сербія запала мені в душу. Тут надзвичайно смачна кухня. Красиві вулички, якими любо гуляти. Та й візу отримати тут зовсім не проблема. Я щоразу сумувала, коли летіла звідти додому. Тут вже кілька років проживає моя дочка. Тому я довго вагалася, але таки наважилася на постійне проживання в Сербії. Донька, почувши про моє бажання, дуже зраділа, що я буду поруч з нею, тому вона придбала мені будинок в затишному районі й заплатила за це не так і багато. Я продала свою дачу в селі, донька дещо додала, так ми й придбали будиночок.
Квартиру ж, у якій проживала Ліда, вона вирішила здати в оренду, щоб дарма не пустувала. І коли сусідка нарешті переїхала туди, вона дуже розчарувалася.
Спочатку вона була в захваті. Ліда вирішила самотужки вивчити мову та хотіла знайти тут подружок. Але це їй не дуже вдалося, адже серби не виявляли до неї особливої приязні. Ліду це неабияк розчарувало. Сусідка відчула це, коли стала не гостею, а постійною жителькою.
Ще однією проблемою став клімат. Спочатку Ліда не надала цьому особливої уваги, а літом вона відчула всі недоліки тутешнього клімату. В цю пору тут дуже спекотно. Ліда виходила на вулицю тільки вночі, адже лише тоді було хоч трішки прохолодніше.
– Думала, на старість побуду поруч з донькою та онуками, відпочину. Але повітря тут сухе та важке. А ти знаєш, яке моє здоров’я. Довелося постійно бути на таблетках. Можливо молодь не так переносить цей клімат, але для мене це ще те випробування. Я дуже сумувала за Україною. Міряла з’їсти нашого українського сала, борщу. Вийти на лавку біля під’їзду. Тоді я прийняла рішення продати будинок та повернути на Батьківщину. Але, як виявилося, це, на перший погляд, так легко. Охочих придбати нерухомість в Сербії не так і багато. Дехто просто залишає нерухомість без надії її продати. Я таки продала будинок, але вдвічі дешевше, аніж його придбала. Що залишалося робити. Хотіла іншого життя, а лишилася ні з чим. Я вже стара. А жити з дітьми не хотіла, в них своє життя. Зрозумівши, що це не моє, я не стала там затримуватися. Знаєш, я не шкодую, що все так склалося. Все-таки вдома мені найкраще. Більше ні ногою з України, – посміхаючись, сказала моя сусідка.