Мені уже 55 років. З дружиною ми прожили разом 25 років. Але останнім часом у нас почали псуватися стосунки, й три роки тому ми розлучилися. Ми разом виховали трьох дітей, які уже зараз дорослі.
Ми обоє важко переживали втрату наших стосунків. Але в один момент почали розуміти, що це було правильне рішення та почали жити власним життям.
Я не втрачав зв’язку зі своїми дітьми, але відчував себе самотнім. Вони уже також побудували свої сім’ї, були зайняті своїми проблемами та справами. Я часто приїжджаю до дітей в гості, а вони до мене, але все одно мені не вистачало того, щоб хтось чекав мене удома.
Але пів року тому я зустрів жінку. Вона на 10 років молодша за мене. Все у нас складалося просто чудово, я не міг повірити у своє щастя. Ми вирішили жити разом. І лише тоді Світлана мені відкрилася з іншої сторони. Вона любила скандали, була лінивою егоїсткою та зовсім не цінувала мене.
Було дуже важко. Але коли я вже остаточно вирішив розійтися з цією жінкою, вона дізналася, що вагітна. У мене наче весь світ перевернувся. Я ж так хотів не бути самотнім на старості літ. Світлана ж сказала, що вибір про те чи народжувати їй дитину чи робити аборт лежить за мною.
Проте мене лякає перспектива життя зі Світланою. За цей час вона мені сильно потріпала нерви. Не було навіть дня, щоб ми не сварилися. А я вже немолодий чоловік, мені хочеться спокою та якогось умиротворення. Але я справді хотів би стати батьком. Я хочу, щоб ця дитинка народилася, і хотів би ростити її. От тільки боюсь, що з цією жінкою нічого не вийде.
Я опинився на роздоріжжі. Окрім того, часто думаю про те, що скажуть люди, коли дізнаються, що я в такому віці став батьком. У мене внуки також віку як буде моя дитина. Мені страшно як відреагують на це мої старші сини, може подумають, що я зійшов з розуму на старості літ.
Скоріше за все мені немає від кого чекати підтримки, але буде безліч осуду та пересмішок. Усе це мене дуже гнітить. А ще й у поєднанні з характером моєї другої половинки, моє життя перетвориться на пекло.
Я справді не знаю, що мені тепер робити. З однієї сторони мені не хочеться бути самотнім, дитина дасть якийсь мені сенс життя. А з другої – я боюся, що не зможу разом зі Світланою виростити малюка. Можливо, уже й не зможу повноцінно забезпечити його матеріально, дати йому все, що необхідно.
Зрештою я вирішив поговорити зі своїми синами про непросту ситуацію в якій опинився. Вони однозначно порадили, щоб Світлана робила аборт, адже це буде справжнє божевілля, якщо ми будемо у такому віці та без почуттів ростити малюка. Я з ними згідний, але щось не дає мені зробити цей крок та поговорити зі Світланою про аборт.