Ми з моїм чоловіком познайомилися під час навчання в медичному університеті. А після його закінчення вирішили одружитися. Згодом обоє проходили інтернатуру, бувало, що ледь зводили кінці з кінцями. А все через нестачу коштів. У нас не було грошей на власне житло. Вдячна, що хоч мої батьки запропонували нам жити з ними. Відтоді було легше – моя мама готувала їсти та прибирала, поки ми з хлопцем пропадали на роботі.
Минув час, і нам таки вдалося назбирати гроші на власне житло та зробити там ремонт. Коли наше фінансове становище було трохи кращим, ми наважилися на дитину. Так у нашому житті появився Олег.
На роботі ми всюди були разом. Удвох ходили на обід, обговорювали історії хвороб пацієнтів чи радилися щодо лікування. А нещодавно до нас прийшла зовсім юна медсестра. Вона допомагала моєму чоловікові по роботі.
Якось наші звичні робочі розмови перервала ця медсестра. Вона мило говорила до мого чоловіка, а той відповідав та посміхався їй у відповідь. Те, що було для нас з чоловіком спільними темами для розмов, стало об’єктом їх обговорень. А ще вони почали удвох жартувати. І що найдивніше – чоловік підтримував її жарти. В один момент я відчула себе зайвою в їх компанії. Між ними моментами пробігав навіть флірт.
Тоді я задумалася й про наші стосунки, і зрозуміла, що розмови між нами зовсім інші. Темами наших обговорень увесь час були побут та сім’я. Ми з чоловіком не розмовляли так жваво та цікаво, як він з новою працівницею. Та й взагалі, я давно не чула від нього хороших слів у свою сторону.
Тільки вони закінчили свою розмову, як я показала йому все своє невдоволення. Зате чоловік безперестанку посміхався. Я поцікавилася, з якого часу ця жінка стала для нього найкращою співрозмовницею, на що він просто махнув рукою та пішов у свій кабінет.
Якось я зробила зауваження одній медсестрі з приводу виконання нею своїх обов’язків, на що у відповідь почула цікаву фразу:
– Ви б краще за своїм чоловіком дивилися…
Спочатку я не наважилася підійти та поцікавитися, в чім річ, а наступного дня таки підійшла до неї. Вона одразу почала розповідати про здогадки всього колективу, мовляв, всі одразу помітили, як Василь Богданович ставиться до нової співробітниці й скільки часу їй приділяє.
Першим же ділом я побігла до чоловіка та хотіла почути правду. У відповідь отримала тільки злісні фрази, мовляв, йому цікаво ділитися власним досвідом з молодим спеціалістом, а я ж просто вигадую. Цікаво, яким же це досвідом вони обмінюються?
Через тиждень я знову помітила їх обох в коридорі. Мій чоловік ніжно обнімав її за талію. Я не хотіла вірити, що мені зраджують. Відтоді я перетворилася на параноїка. Думка про зраду зводила мене з розуму. Я почала за ними стежити, відстежувала дзвінки та повідомлення в телефоні чоловіка.
А перед своїм днем народження я випадково знайшла в шафі розкішне кольє. Дуже зраділа цьому і вже, здавалось, забула про всі свої підозри.
На День медика ми всі разом поїхали на святкування. Веселилися, багато жартували. А я весь вечір тішила себе думкою, що на день народження отримаю прекрасний подарунок. Не хотіла вже ні їсти, ні танцювати, тож вирішила поїхати додому. Почала шукати свого чоловіка, але його ніде не було. Тоді я вийшла на вулицю. Підійшла до машини чоловіка та побачила, як вони цілуються та обнімаються. Я тихо повернулася всередину. Мені вже нічого не хотілося. І уявіть мої емоції, коли через десять хвилин зайшла вона, а потім мій чоловік. На її шиї було те саме кольє, яке я вважала своїм подарунком.
Мені стало так неприємно. Я вибігла з кафе, замовила таксі та поїхала додому. Всю дорогу не могла стримати сліз. Як тепер поступити? Сказати чоловікові, що я все бачила, означає поставити крапку на нашій сім’ї, а я цього найбільше не хочу. Я дуже його люблю. Трохи заспокоївшись, вирішила зачекати, поки він награється та повернеться в сім’ю.
Але все досі продовжується. Стало ще гірше. Він почав затримуватися на роботі, декілька разів їздив нібито у відрядження. Я мовчки спостерігаю і думаю – невже він справді вважає мене дурною?
Можливо я не маю рації, але зберегти сім’ю для мене куди важливіше, аніж власні амбіції.