З моєю дівчиною Ангеліною ми живемо в цивільному шлюбі вже чотири роки. В Ангеліни за спиною вже є певний досвід. Вона розлучена і має сина від першого шлюбу. З чоловіком у них не склалося. Сина той відсудив та забрав до себе. Він чоловік багатий, грошей має вдосталь. Його адвокати зробили з Ангеліни безвідповідальну маму, звинуватили її в тому, що та нібито випиває, не має даху над головою та зовсім не дивиться за своєю дитиною. Ангеліна тоді була ще зовсім молодою, щоб сказати щось проти досвідченого адвоката. У нього за спиною, мабуть, чимало виграних справ.
Ангеліна довго плакала, благала змилосердитися, але суддя виніс свій вирок. Сина таки віддали батькові. З того часу Ангеліна більше не бачила свою дитину. Її колишній чоловік взяв сина та разом з ним виїхав з міста, навіть не сказавши своєї адреси. Ангеліна робила спроби знайти дитину, але все було даремно. Саме в той момент у її житті з’явився я. Ми разом вже чотири роки. Я щоразу дарую їй колечко на нашу річницю, але вона відмовляє.
Одного разу я навіть наважився піти від неї. Сварка між нами виникла через ту ж причину – Ангеліна відмовилась вийти за мене заміж. Вона стала просити мене залишитися та дати їй шанс. Пообіцяла подумати. І все, на цьому наша розмова закінчилася. Якщо зважити всі “за” і “проти”, то між нами вже давно немає тих почуттів, що були раніше. Просто живемо разом, проявляємо якусь байдужість одне до одного. Всі мої старання одружитися з Ангеліною не дають жодного результату.
Я дарую їй подарунки, роблю сюрпризи, влаштовую романтичні вечері. А їй на все байдуже. Вона часто згадує про свого сина. Я і сам не проти, щоб Ангеліна його знайшла, але всі наші старання марні. Ми так і не змогли дізнатися, куди подівся її колишній чоловік. Я все ж думаю, що причина відмови – моє фінансове становище. Тоді я і вирішив підтвердити чи спростувати свої здогадки.
Мій друг запропонував розіграти Ангеліну. Якось він прийшов до нас у гості. Я навмисне вийшов з кімнати. А він нібито почав розмову про мене. Сказав, що я є власником спадку, тож Ангеліна зможе жити, навіть не працюючи. Вона ж відповіла, що рада за мене. На цьому все.
Коли друг пішов, вона вирішила особисто в мене поцікавитися, що ж це за спадок. Тоді я і відповів – тітка написала на мене заповіт. І, ясна річ, все це я вигадав, щоб вивести Ангеліну на чисту воду.
Але я не врахував одного – дівчина одразу розкусила мене. Так ми знову посварилися. Я став збирати речі зі словами, що мені набридли всі ці її відмовки та затягування часу. А чого чекати? Я хочу сім’ю. Хочу дітей. Щоб дружина справді мене кохала, а не чекала, поки я першим піду у спальню та засну. Ми живемо як сусіди. Не бачу спільного майбутнього. Але й сам не можу поставити в наших стосунках крапку. Все ще надіюся. Однак як бути далі, не знаю. Скільки може тривати таке цивільне життя? У всьому ж є межа. Чи не так?