Матері Галини не стало, коли доньці було три роки. Тато не був готовий виконувати свої батьківські обов’язки, тож він просто привіз дівчинку до баби з дідом та залишив її під парканом. Баба тим часом поралась на городі, як раптом почула звук машини. Вийшовши, вона не могла повірити, що їх зять так вчинив з рідною дочкою.
Увечері додому прийшов дід.
– Це до нас зять з онукою завітали? – поцікавився він.
– Куди там. Богдан залишив доньку, а сам поїхав. Правду говорять – крім мами дитина більше нікому не потрібна.
Баба з дідом раділи, що онука поруч з ними. Хоча, їм було щиро шкода дівчинки, позбавленої повноцінної сім’ї. Але така її доля. Галина була копією своєї матері. Дівчина росла старанною та добродушною. Шкода, покійна матір не побачить, яка в неї донька. Бабця з дідусем довго накопичували кошти, щоб дати онуці хорошу освіту. Після університету Галина повернулася до баби з дідом у село. Галина розуміла, що рідним потрібна допомога та догляд, тому вирішила залишитися з ними.
Тоді вона наважилась відкрити власну ферму. Господарство почало зростати, тоді Галя стала шукати людей, котрі б могли їй допомагати та отримувати за це кошти. На оголошення відгукнувся чоловік.
Коли той прийшов на співбесіду, Галя зрозуміла, що це не хтось чужий, а її тато. Чоловік виглядав значно старшим. Дівчина вже хотіла прогнати його, однак згодом вирішила дати йому шанс. Галя таки впустила батька в дім. Тато поселився в будинку, неподалік від ферми. Адже, нема нічого гіршого, аніж доживати старість самому.