Недавно я святкувала ювілей – 30 років і на нього зробила собі шикарний подарунок – трикімнатну квартиру. Так збіглось, що я саме збиралась купити квартиру, а мої знайомі вирішили продати свою з меблями та технікою. Мені, як подрузі, вони навіть знижку зробили.
Квартиру я так довго не могла купити сама, тому що все життя сама себе забезпечую. У 18 вилетіла з родинного гніздечка і почала працювати, відтоді й відкладала на квартиру. А тут ще й так пощастило, що дісталась мені з хорошим ремонтом та затишними кімнатами!
От лише будинок був досить старий, тому й різнобарв’я сусідів тут було. Від молодих сімей до бабусь та дідусів. Звісно, не обійшлось без родини алк0оголіків. Я б може і не звертала уваги на них, якби у них не було такої красивої маленької донечки. Я часто бачила, як вона одиноко тиняється дитячим майданчиком, коли я повертаюсь з роботи. Одного разу ми з нею розговорилися, відтоді я почала її інколи кликати на чай та пригощати смачненьким, адже дитина завжди голодна. Маленька почала з часом звикати до мене і я змогла у неї запитати про її батьків. Вона й мені розповіла, що тато втратив роботу позаминулої зими й тоді почав пити, а мама за ним почала випивати. Слухати цю гірку правду від дитини було дуже боляче.
Минуло пів року, як я жила на своїй квартирі й тоді познайомилась з Олегом, у нас відразу зав’язалися романтичні стосунки. Через рік прийняли рішення жити у нього, а мою квартиру здавали в оренду, тому й маленьку Олю я бачила вкрай рідко. Рік спільного життя з Олегом пролетів швидко. І ось мені зателефонували квартиранти, виникли якісь проблеми з сантехнікою, попросили мене приїхати. Я негайно відправилась до них.
Погода у той день була неприємна, весь день лив дощ. Вже біля самого будинку я помітила на качельці Олю. Дощ був сильний, а вона не збиралась тікати додому, тихенько гойдалась. На вулиці було десь -15, а дівчинка була одягнута в легеньку кофточку. Я швиденько підбігла до неї й запросила на чай, як у колишні часи. Вона радісно погодилась і помчалась за мною. Допомігши квартирантам, я взяла Олю на квартиру чоловіка, там зігріла їй теплою ванною, чаєм і смачно нагодувала. Доки ми їли Оля розповіла, що місяць тому не стало мами й від цього тато почав ще більше випивати, додому вона майже не може потрапити, там постійно злі люди, він тепер навіть не помічає, як вона зникає і не запитує, чи вона хоч щось їла.
Від образи за цю маленьку добру дівчинку у мене колотило серце. Ввечері я все це розповіла Олегові й він вже розумів, чого я хочу. Без зайвих обговорень ми почали збирати документи, які нам потрібно для всиновлення і зв’язалися з юридичною допомогою, щоб допомогли нам залишити горе-батька без батьківства.
Через місяць Оля стала нашою офіційною донькою і ми намагалися дати їй максимально щасливе дитинство. А через рік ми з чоловіком дізналися про мою вагітність і тепер наша квартира ще більше поповнилась щасливими дитячими голосами.
Я з трепетом на душі згадую цей час, адже зараз наші діти дорослі. Олічка вчителює, має вже чоловіка та двох діток, а Андрій закінчує медичний університет, хоче стати видатним хірургом.