Коли обирали з чоловіком місце для майбутнього дому, то мені відразу пригадалось це селище, ми там колись полуниці зібрали. Аргументів туди переїхати було багато – один з них тиша та спокій від гамірної столиці. Рік ми будували будинок, ще рік робили ремонт. Ми не з економних, двоє добре заробляємо, тому все облаштовували за системою «розумний дім».
Окрім цього нас дуже з чоловіком радувало, що у нас лише одні сусіди, а наступні живуть аж за 10 хвилин ходьби. Можна сказати, що жили ми на хуторі. Поруч жила сім’я сільських вчителів, звісно, у них і дім менший був і самі вони бідніші та це не завадило нас запросити їх у гості.
На частування я приготувала свої найкращі страви, а чоловік вийняв морепродукти, які нам донька ще з Норвегії передала кілька днів тому.
Після святкування нашого новосілля з сусідами, вони почали щодня до нас навідуватися, то новинами поділитися, то поглянути, як у нас світло вмикається саме по собі, коли у кімнату заходиш, то ще якісь причини вигадувалися. А після цього обов’язково: «Ой, сусідко, забіг, то що ж ти чаєм не пригостиш? А до чаю що буде?»
Мені не шкода їжі для сусідів, але набридло, що вони так постійно безцеремонно приходять і випрошують її. Тому я вирішила їх покарати їхнім же методом. Прихопила чоловіка і ми разом пішли до них у гості. Без запрошення, звісно.
Коли ми прийшлим до них так третій раз, ото вони почали лютувати й попросили наступного разу приходити, коли запросять. До нас вони теж припинили ходити, ми вже подумали, що образилися.
Але влітку в них так вродили вишні, що я пішла до них просити, щоб вони назбирали нам, а ми заплатимо їм по ринковій ціні. Вони неабияк зраділи та назбирали нам чимало ягід. Ох, скільки я смачних закруток з ними зробила, а потім і з яблуками так зробили. Наш сад ми лише починаємо садити, тому доки він виросте, купувати у сусідів найкращий варіант, адже знаєш, що все без хімії та барвників та й допомогла державі підтримати її бідних вчителів.
Ми не відрікаємось від сусідів. Ось і вони нас запросили посвяткувати перше вересня, а ми їх на день народження чоловіка покличемо, але акуратно, щоб вони знову не подумали, що у нас прохідний двір і можна приходити, коли заманеться.
За все своє довге життя мені ніколи ще не траплялися хороші сусіди, то топлять, то шумлять, то сваряться між собою, то до мене приходять сваритися. З цими хоч ми й не сварилися, але поки відчуваю якусь настороженість до них після тих походеньок. А як ваші стосунки з сусідами? Хороші у вас, чи не пощастило, як і мені?