Почалось все з тесту на вагітність. Вперше я зробила його, коли мені було 17 і він виявився позитивним. Завагітніла я від хлопця, якого сильно кохала. У нас були стосунки 2 роки і я пишалась ним, адже про нього мріяли мало не всі мої знайомі – він був модним, розумним, вміло жартував та мав якісь гроші. Коли стало відомо про вагітність йому було 19.
Ми навчалися в одному університеті, він уже закінчував, я ж саме складала сесію на другому курсі, тому за всіма турботами й не помітила, як змінився мій організм.
Першим про це я повідомила своєму Вадиму. Він це сприйняв холодно, мов йшлось про щось не суттєве, повідомив, що нам ще рано мати дітей та одружуватися, а після дав 200 доларів і сказав, що я маю це зробити…
Додому я йшла не в собі. Двічі мене ледь не збили машини, один водій навіть вибіг до мене і намагався привести до тями, а потім подумав, що я психічно нездорова й плюнув обабіч. Я знала, що на мене очікує неприємна розмова з батьками, що мене добивало.
Батьки, на щастя, не стали влаштовувати скандал, мов цього й чекали, хоча і було зрозуміло, що вони засмучені. Далі вони лише дали мені план дій. Наступного дня я мала взяти у деканаті академвідпустку і цього ж тижня відправитися на дачу у село разом з мамою. Вони не хотіли, щоб про це хтось дізнався. Знайомим вони говорили, що я прихворіла й морально занепала після розриву стосунків.
Народжувати я поїхала в інше місто, аби ніхто не дізнався. І моя донечка народилась легко, проте мала деякі проблеми. У народі це називають «заяча губа», мене це зовсім не відлякувало, адже дівчинка була моєю кровинкою, ще й народжена від почуття щирого кохання. На жаль, мої батьки так не думали, під їхнім впливом я написала відмову від дитини…
Минуло чотири роки з того дня, проте не було ночі, щоб я не плакала через те, що піддалась впливу батьків. А зовсім недавно я побачила його. Я працюю юристом і мені потрібно було відвідати дитячий будинок з деяких питань. Я знала, що це буде боляче, проте й уявити не могла, що побачу там свою дівчинку… Я відразу впізнала її губку і глибокі неземні голубі очі, як у її тата… Через мить я вже стояла у кабінеті директора і запитувала, які документи мені потрібні, аби знову стати мамою. А ще через пів години я телефонувала батькам і розповідала про те, що повертаю свою донечку додому. На моє особисте здивування, вони зраділи такому рішенню.
Хіба для правдивості рішення тато попросив зробити ДНК-тест і він лише підтвердив, що моя материнська інтуїція мене не підвела. Незабаром я зможу забрати свою донечку додому і буду робити все, аби більше не шкодувати про свої рішення!
Проте мені досі болить душа, що всі ці довгі роки вона росла без мене й відчувала себе покинутою. Надіюсь, ще не пізно все виправити!