Два роки тому ми з дружиною потрапили в дуже цікаву пригоду. Ми із Зоряною вже досить давно мріяли про відпочинок. Тож домовилися, що візьмемо відпустки на роботі та нарешті вирушимо на море. Спочатку ми планували їхати власним автомобілем. Але наші найкращі друзі, дізнавшись про це, також захотіли поїхати з нами. Два дні перед виїздом у мене поламався автомобіль.
Часу лагодити не було, отож я вирішив попросити машину у друга, а після приїзду взятися за ремонт своєї.
Ми вирушили. Недалеко від Одеси ми знайшли готель та заселилися туди. Нам дуже пощастило, адже готель був неподалік від моря, номер був досить бюджетний, їсти ми готували самостійно. Ми увесь день лежали на сонці та купалися. Ввечері гуляли містом.
Наш відпочинок швидко пролетів. В останній день ми з дружиною пішли до наших друзів у номер. Постукали, але нам ніхто не відчиняв. Мені це здалося дивним, адже вони точно повинні були там бути. Ми вирішили подзвонити їм. Але знову ніхто не відповів. І тільки на рецепції нам повідомили, що друзі покинули готель ще зранку. Ми не помітили, коли вони з’їхали, адже саме в той час гуляли.
І тут ми стали думати, що ж нам робити. Адже приїхали ми на їхньому авто. Запитали місцевих, як нам дістатися до Одеси, а вже звідти сіли в потяг. Але ми понесли чималі витрати, адже залишилися квитки тільки в дороге купе, найдорожчі зі всіх варіантів.
Дорога була нелегкою та довгою. Майже добу ми їхали в потязі, а потім ще тягли за собою сумки з одягом та сувенірами. Я надовго запам’ятав ту поїздку. Наступного дня друзі таки об’явилися.
Подзвонили та сказали, що з нами їм було дуже скучно, отож вони вирішили поїхати швидше.
Після того, як вони з нами вчинили, вже й не знаю, чи можна їх взагалі називати друзями.