У березні ми з чоловіком змушені були покинути наш дім та стали орендувати квартиру в більш безпечному місці. Маленьке містечко, приємні люди одразу запали нам в душу. Перший час було важко звикати…все навколо здавалося чужим, втім через місяць ми трохи освоїлися і помалу стали повертатися до звичного життя.
Квартира, котру ми орендували, була розташована на четвертому поверсі п’ятиповерхового будинку. Першою, хто вирішив з нами познайомитися ближче, стала сімдесятирічна жіночка – наша сусідка навпроти. Вона постукала в наші двері, принесла з собою домашні продукти (яйця, молоко та сир). Сказала, що її дочка живе в селі, тож завжди їй все привозить. Бабуся поцікавилася, звідки ми приїхали й чи надовго тут.
Ми зробили їй чаю. За годину, поки вона була в нас, ми дізналися про кожного жителя будинку. Навіть взнали, що зверху над нами живе працівник поліції, а на першому поверсі – лікар-терапевт. Почули, хто може шуміти та вмикати музику опівночі.
Через тиждень та сама сусідка знову постукала до нас. Цього разу вона просила поміняти їй п’ятсот гривень. Мовляв, іде в супермаркет по хліб, але не хоче брати такі гроші з собою.
Я саме бігла на роботу, тож швидко поміняла бабусі гроші, а її п’ятсот гривень запхала собі в гаманець.
Після роботи зайшла в магазин, купила овочі та масло, дала гроші. Як раптом касирка звернулася до мене.
– Пані, що ви мені за гроші даєте? Вони фальшиві.
Мені стало дуже соромно. Інших грошей я з собою не мала. Всі покупці скоса дивилися в мою сторону. Так ніяко я ще себе не почувала. Відчуття, ніби я якась злодійка. Жіночка в черзі бачила мій вигляд і, здається, зрозуміла, що я не винна, тому порадила мені бути обережною. Адже навколо чимало аферистів. Я залишила продукти на касі, попросила вибачення та пішла.
Ввечері я розповіла цю історію чоловікові. Ми обоє зійшлися на думці, що бабуся не могла так вчинити. Мабуть, вона й сама не знає, що їй дали фальшиві гроші.
Але не минуло й тижня, як сусідка знову прийшла. Цього разу просила поміняти їй тисячу гривень.
– Розумієте, дали мені пенсію грубими купюрами. Як мені тепер у магазин іти?
Я ж відповіла, що в хаті не маю такої суми. Всі мої гроші на карточці. Крім цієї сусідки, ми так особливо й ні з ким не спілкувалися. Як раптом хтось із сусідів розповів нам, що ця жінка вже колись мала термін за шахрайство. От і як довіряти після такого людям? Ми ще не встигли освоїтися, а вже неприємності.