Я переїхала сюди з Миколаєва ще в березні. Добрі люди дали мені житло та допомогли з пошуком роботи. Так я влаштувалася працювати касиром у супермаркеті. Перший час мені було важко пристосовуватися до життя в іншому місті серед чужих людей. Але варіантів більше не залишалося.
Того дня в мене з самого ранку все пішло шкереберть. Я проспала, опісля запізнилася на автобус, тому довелося викликати таксі. Ледь встигла на роботу, сіла працювати за три хвилини до початку робочого дня. День підходив до завершення, мені залишалося ще годину до закінчення роботи. Як раптом помітила заможного на вигляд чоловіка, який підходив у черзі до каси. Він повільно викладав продукти, біля нього стояла дівчинка чотирьох років.
Він не поспішав. Спочатку оглянув сосиски, які взяв. Схоже, вони чимось йому не сподобалися. Довго крутив ту пачку, а потім відставив вбік, сказавши, що не куплятиме їх. Я терпляче чекала, а люди, які були в черзі позаду нього, нервово переглядалися. Пізніше він витяг масло і також поставив його біля сосисок. Я попросила чоловіка відійти, адже позаду назбиралося вже чимало людей. Якщо йому підійдуть обрані продукти, тоді він може оплатити їх.
Не розумію, що я не так сказала, але він став на мене кричати, не зважаючи на всіх, хто був у супермаркеті. Обізвав невдахою, бо тільки такі працюють касирами. Одна з них я. А потім він звернувся до своєї дочки зі словами добре вчитися, інакше вона буде теж сидіти на касі, як я.
У цю мить я просто не знала, що зі мною відбувається. Сльози навернулися на очі. От за що? Я нічого йому не відповіла. Всі в черзі почалися сваритися з ним, мовляв, яке він має право так зухвало себе поводити. Деякі навіть стали погрожувати, що викличуть поліцію, якщо той не припинить мене принижувати.
Чоловіки підійшли до нього та сказали попросити вибачення. На що чоловік залишив кошик з продуктами, а сам взяв дочку та вийшов з супермаркету. Після вчинку інших покупців я зрозуміла, що все-таки є на світі хороші люди. Не все так погано.