– Не має більше сил терпіти! Давно потрібно було зізнатися тобі, що люблю я свою Риту. Вона у всьому краще тебе! І господиня краща, і дітей краще виховала і гарніша та худіша від тебе!
– То чому ж ти мені вирішив пропозицію робити, а не своїй коханій Риті?! Тож мав можливість і з нею зустрічатися, пам’ятаю я все!
– Та що мені тепер пояснювати свої дурні молоді вчинки? Батьки тебе полюбили, з твоїми потоваришували, от і вийшло, що тобі пропозицію зробив!
– Ну, гаразд. Якщо ж батьки тобі наречену обирали, то більше ніхто на твоєму шляху стоїть. І моїх вже давно не має серед живих, тож будь вільним, Остапе! Не збираюсь я з тобою поруч залишатися!
– Правду говориш! Які мої роки? Ще все встигну!
– От і правда. Рита ж розлучилась кілька років тому, то ти з нею спробуй, або, можливо, когось іншого собі знайди. Донька наша вже виросла, тому все зрозуміє, за це хвилюватися не потрібно. Я ж більше не хочу такого чути.
– Зачекай… то ти мені пропонуєш розійтися?
– Ну а чому ж далі це терпіти? Ти ж сказав, що весь цей час був зі мною через батьків, їх уже й не має, то навіщо це далі продовжувати? Я подам на розлучення.
– Яке ще розлучення…? Хочеш все наше майно собі привласнити?!
– Та ні, навіщо ж воно мені? Ти залишайся у нашій квартирі жити, а я переїду у будинок батьків, який вони мені залишили. Але нашого Джека з собою заберу!
– І чому це раптом ти хочеш собаку забрати?!
– А навіщо він вам з Ритою? Ми ж раніше дружили, ти знаєш. Тому й впевнена, що собак вона не любить і боїться, нехай не заважає він вам тут молоде кохання будувати.
Після цієї розмови відправилась збирати сумки. Спершу чоловік сидів на кухні, шум якийсь чувся, а потім і до кімнати прийшов. Сидів на ліжку й дивився, як з поличок пропадає все жіноче…
– Ну й куди ти так поспішаєш? Тож сама знаєш, що там квартиранти живуть, чи ти їх збираєшся на вулицю кинути?
– Та ні, у них через місяць кінець договору, продовжувати не стану, тоді й заїду додому.
– А цілий місяць де плануєш жити?
– Та я вже встигла поглянути, що неподалік від батьківського будинку, кімнату здають в оренду, доки там побуду, а згодом і переїду.
– І коли ж ти встигла все це дослідити?
– Та відразу після сварки все перевірила.
– Невже ти все це раніше готувала?
– Ні, планувала далі жити з тобою, але вже, коли все так склалось, то й прийшлось швидко шукати рішення. Гірко мені, але нічого, ми ще з Джеком заживемо щасливо!
– Брешеш! Ти давно думала покинути мене! Що поганий чоловік я?
– Зовсім не поганий. Але ж чому я мушу тебе тримати біля себе, якщо ти іншу любиш? Поважаю тебе, Остапе, от і вирішила дати тобі свободу.
– Ох, як заговорила! Вже забула про 20 років шлюбу! Ні про що вони тобі не говорять? Чи ти лише й рада покинути мене?
– Зовсім не рада. Навіть боляче це робити, але так повинно бути.
– Не повинно – зітхнув чоловік – Люба, сядьмо й поговоримо про все. Облиш збирати речі.
– Я тобі не люба. Хочеш випити, то зателефонуй до Рити, а я тепер випиватиму з тобою, лише на спільних святкуваннях доньки.
– Та заспокойся ти з тою Рітою! Сказав згарячу й не подумав! Я ж тебе люблю!
– Та ні, обманюєш мене! Ти б і не став говорити такого, якби не думав про це. Думав, що принизив і я все з’їм?
– Та погарячився!
– Ні, любий! Твоєю правдою я сита. Годі.
– Ну то і йди! А я собі з Ритою тут житиму добре й щасливо! Вона у всьому краще тебе! А ти лише собаку і матимеш!
– Краще вже з собакою, ніж з людиною, яка не цінує та не поважає, а лише принижує!
Ось так пара розлучилась перед святкуванням ювілею «20 років». Орест не міг зрозуміти, що відбувається, у всьому звинувачував дружину, адже ж він «погарячкував». Невже вона забула, що потрібно пробачати?